Занадто дорога правда

Хто - то коли - те сказав: немає нічого більше постійного, ніж тимчасове.

А ще одна розумна людина стверджувала, що найбільше брешуть під час виборів і під час війни.

Ми багато років знаходимося в стані перманентних виборів куди - нибудь. Ось вже рік, як ми живемо в стані дивної неоголошеної війни, впродовж якої країна встигла прийняти участь в двох передвиборних кампаніях–президентською і парламентською. Настають вибори в місцеві ради…

Сказати, що країна не загрузла у брехні–не сказати нічого. Зрозуміти, що відбувається в зоні бойових дій на Сході–неможливо. Потік інформації такий, що люди втрачаються і знаходяться в прострації, невизначеності.Постійне почуття тривоги і недовіри до всього, що стосується військової теми, душевний біль і ненависть, породжена кількістю втрат, призводить до «виїданню» світовідчуття.

Паніка, що перемежається з бравадою, прокляття упереміш з «Слава Героям!» , експертні оцінки «обізнаних людей» , що йдуть услід за повідомленнями і фото солдатиків з АТО– «нас зливають, допоможіть!» , грізні лайки народних депутатів і веселі матюки «по - украински» адвокатів - правозахисників, астрологічні прогнози новоявлених оракулів…З усім цим стикаються ті, хто намагається витягнути хоч краплю достовірної і правдивої інформації в соціальних мережах. Щодня, щогодини, щохвилини. Дедалі складніше вичленувати з усього цього потоку інформаційного сміття ту правду, за яку багато хто готовий був віддати життя рік тому, на Майдані.

Я не говорю навмисно про ЗМІ в широкому значенні цього слова, про телебачення, газети, Інтернет ресурсах…Тут все набагато гірше і складніше. Втім, трохи нижче я яке - що скажу.

Я не хочу порушувати питання пропаганди, тому що ми усі відвикли від того, що називали цим словом у вікопам'ятні радянські часи, сам термін придбав нові контури, і в суспільстві йдуть запеклі суперечки про те, потрібна політична пропаганда в сучасній Україні або ні. Ми ж, все - таки живемо у вільній країні, хоча вже і зі своєю війною.

Я усього лише хочу сказати про те, що суспільству потрібна правда. Багато хто може заперечити: правда, мовляв, у кожного своя, а істина завжди де - те бовтається поруч. І, проте, правда–це категорія моральна, на брехні і напівправді нормальне громадянське суспільство не побудувати.Так, можна, зрозуміло, вибудовувати складні інформаційні конструкції з текстів, фото і відео, яке - що прикрашати, що - те не договорювати, впроваджувати в уми досі невідому термінологію, але це усе тільки посилює недовіру суспільства до всього, що відбувається.

Відсутність швидких результатів заявлених реформ в економіці дає можливість відвертим ворогам України і масі людей, що сумніваються у всьому, зайвий раз пригнічено заявляти про неспроможність держави…Навіть, не дивлячись на запрошених в уряд грузинських і словацьких фахівців. Поки результатів немає, на жаль. Економіка стагнирует, курс гривни ошеломляющ, інфляція прогресує, кількість безробітних збільшується. Жодного нормального законопроекту в допомогу українській економіці не прийнято. Популізм процвітає.Що і як буде дальший, ніхто не знає…

У зв'язку з непрогнозованим курсом гривні, сталі популярні розмови про таку штуку, як імпортозаміщення. Втім, якщо зайти у будь-який магазин і уважно подивитися на будь-яку продукцію, включаючи місцевих виробників продовольчих товарів, то стане зрозуміло, що заміщати необхідно все. Тобто–взагалі все.

Ну ось, нам, припустимо, говорять: ну як же, Україна сама робить продовольство в достатній кількості, нам імпорт, загалом - те, не потрібний. Так, робить. Продовольство. Але ми адже купуємо не лише сире м'ясо і курятину, не лише місцеві яблука, сир на ринку і борошно на розважування. Ми купуємо найчастіше готовий продукт, у виді: ковбаси, пакетованого молока і сметани, консервів, соків і мінеральних вод, та багато чого іншого.

А до складу цих продуктів входять виключно імпортні інгредієнти:спеції, хімія всяка (куди ж без неї) і інші цікаві і смачні речі. А найголовніше–упаковка. А упаковка–виключно імпортна, окрім самого процесу виготовлення.

До чого це я все пишу про продукти і імпортозаміщення…Упаковка. Давайте коротко розглянемо варіант упаковки для…інформації. Що це? Газети і журнали. Так от, газетна і будь-який інший папір–імпорт, поліграфічні фарби–імпорт, запчастини для друкарських машин–імпорт, всякі потрібні металеві штуки для друку–імпорт. Комп'ютерна техніка–імпорт. Кулькові ручки–і ті імпортні. Все–імпорт, розумієте? У Україні нічого не робиться. Навіть інформація буває імпортною! Іноді.

Впродовж року курс гривні опустився в три рази, тобто, вартість усього імпортного добра для виготовлення газет і журналів виросла також в три рази. І я не про зарплати працівників редакцій або друкарень.

А тепер подивимося, як займається інформацією широко розкритиковане громадськістю і глибоко підтримане владою не так давно створене Міністерство інформації. А ніяк. Тобто–взагалі ніяк.

Нещодавно Верховною Радой був ухвалений законопроект про підтримку української книги. Прибрали ПДВ (20%) з виготовлення книжкової продукції. Прекрасно і треба, без сумніву. Особливо, якщо книга коштує у декілька разів дорожче за пляшку горілки.

А ось про періодичну пресу ніхто навіть і не згадав. Хоча, в цій ситуації, необхідно зняти усі митні збори і ПДВ з БУДЬ-ЯКОЇ імпортної продукції для поліграфії. Для того, щоб понизити кінцеву вартість газети або журналу, вироблених в Україні. Життєво необхідно, бо зважаючи на зубожіння населення незабаром ніхто не зможе купити газету, не кажучи вже про кольоровий журнал.

В той же час, йде вал критики у бік влади:у зоні АТО немає навіть елементарних «бойових листків» , що підтримують дух наших воїнів. Невже державі все одно?

Як говорилося вище, країна живе в перманентних виборах. Восени нас чекають вибори в місцеві ради і міських голів. І усі знають, що друкарні знову будуть завантажені роботою, тому що партії і окремі кандидати почнуть випускати свої «бойові листки» , замасковані під звичайні газети, листівки і буклети, календарики і іншу нісенітницю. Гроші у партій і кандидатів знайдуться, незважаючи на багаторазово збільшені витрати на поліграфічну продукцію.

Ось тільки, знову правду нам ніхто не скаже. Вона стала занадто дорогою у наш час…

Ігор Пох, спеціально для «Злочинності.НІ»