Миколаївський десантник з 79 - й бригади став повним кавалером ордену "За мужність"

Командир взводу 79 - й Миколаївської окремої аеромобільної бригади, 26 - літній молодший лейтенант Павло Чайка став повним кавалером ордену «За мужність».

Відповідний наказ підписав Президент України 26 лютого цього року.

Як відзначається на порталі «Крила України» , Павло був одним з перших поранених миколаївських десантників під Червоним лиманом і, відмовившись від реабілітації, втік на війну.

«Він не просто вийшов з оточення під Марьинкой, але і витягнув звідти «віджатий» у сепаратистів «КамАЗ». Павло пережив дві складні ротації в Донецькому аеропорту. У той час він думав, що вже все бачив і до всього готовий.Але потім бійці поїхали в Дебальцево, де терористи майже впритул розстрілювали їх з танків. Як вдалося повернутися додому живим? Павло відповідає просто: «З Божою допомогою!» , - так розповідає про бійця видання.

У армію Паввел прийшов ще в 2007 році, тоді відслужив термінову службу десантником в Миколаєві, потім відслужив на контракті. Далі попрацював два роки в «Беркуті» , потім повернувся на інший контракт. Надалі ж Павло мріє тільки про генеральські погони, тим більше, початок вже покладений. Війна для десантника почалася ще біля окупованого Криму - бійці стояли в кілометрі від Армянска і чекали команди згори.

- Ми відразу бачили, що російські війська коштують навпроти нас. Їх вертольоти залітали на наші території, було все зрозуміло. Але ніхто не розраховував, що саме так все обернеться.Спочатку ми не стріляли, тому що усі прекрасно розуміли, що перший наш постріл означатиме оголошення повномасштабної війни. Нам говорили: «Терпіти, хлопці, терпите». А далі пішли вже «зелені чоловічки» , сепаратисти... Ми були готові на той момент вирушати в Крим і захищати нашу територію. Розвиток подій тоді нікому не подобалося. Нас підняли по тривозі, і ми сиділи, чекали, поки верховна Рада прийме рішення «так» чи «ні». Вони довго думали, поки не дочекалися того, що російські війська вже усі захопили. І тоді тільки нас висунули. Але було вже пізно, - розповідає Павло.

Десантник розповів, що в Слов'янську і Краматорську війна була в порівнянні з наступними подіями досить "скромною". Хоча тоді бійці прекрасно розуміли і бачили на власні очі проти кого воюють.

- Тоді активно розповідали байки про ополченців, але ніхто в них не вірив. Для мене не було здивуванням, що воювати доводиться проти російської армії. Перший бій, звичайно, був дуже важким. Нічого не розумієш, досвіду бракує, доводиться вчитися на власних помилках. Зараз, коли я вже можу проаналізувати його в порівнянні з подальшим подіями, розумію, що це були тільки квіточки. Влітку, коли ми потрапили в оточення, я думав: "Нічого собі"!. Але вижили, вийшли. Пізніше, коли ми думали, що вже усі бачили, стався Донецький аеропорт. Тоді я думав: "Ого, що ми пережили, ось це так досвід отримали". Потім ми поїхали в Дебальцево, де нас розстрілювали танки, і виявилось, що саме там був страшний бій. Все пізнається в порівнянні, але хочеться, щоб таких порівнянь було якомога менше, - говорить Чайка.

Нагадаємо, раніше боєць першого батальйону 79 - й окремої аеромобільної бригади, яка базується в Миколаєві, Павло Чайка висловив думку, що українській армії потрібне хороше управління. Для цього необхідно поміняти генералів, а на їх місце поставити молодих.