Проросійський активіст з Донбасу, зрозумівши істинні наміри сепаратистів, пішов воювати до миколаївських десантників
26.08.2015 17:00
Про це він розповів у своєму інтерв'ю з Олександром Васильченко в журналі «Військо України».
«Ще рік тому він вважав себе проросійським активістом. Навесні 2014 - го навіть брав участь в мітингу на підтримку російськомовного населення, організованого в Донецьку. Але коли розібрався в подіях і зрозумів істинні наміри сепаратистів, захист рідної землі став для нього справою честі.Сьогодні Микола Воронин, а саме про нього йде мова—учасник антитерористичної операції, захисник Донецького аеропорту і снайпер 79 - й Миколаївської окремої аеромобільної бригади» , - пише автор.
У житті Микола професійний педагог. У 2004 році закінчив Киево - Могилянську академію, отримав три дипломи: фахівця з фізики, комп'ютерним технологіям і магістра екології.
- Усе своє життя я засуджував війни у будь-яких їх формах—пояснює чоловік. - А особливо, якщо вони виступають інструментом зовнішньої політики. Ми з дружиною дотримуємося теорії екопоселень. Довгий час впроваджували цю ідею в життя. Навіть декілька місяців прожили в землянці під Горловкою, відсторонившись від мирських проблем. Тоді я навіть не підозрював, що війна прийде на нашу землю.Що можуть ділити між собою люди на планеті, де місця вистачає усім?
Незважаючи на таку життєву позицію, відзначається в публікації, Микола Воронин, не міг бути байдужим до проявів корупції, свавілля і ігнорування думки народу при рішенні важливих державних справ. Тому в 2004 році брав активну участь в Помаранчевій революції на Майдані. Тоді він навіть уявити собі не міг, що за десять років, в квітні 2014 - го, відправиться в Донецьк, щоб цілком свідомо «захищати» тамтешнє російськомовне населення. Як відомо, організатори мітингів і пропагандисти різного роду призвали тоді народ піднятися нібито проти «бандерівців» і «фашистів». Ця тема безупинно мусирувалася російськими і регіональними телеканалами, неабияк отруюючи свідомість населення Донбасу.
—У мене в руках тоді була палиця, на голові—балаклава—згадує Микола.—Декілька годин в рядах протестуючих мені вистачило, щоб переконатися, що люди, які активно агітують за «Новороссию» і відділення Донбасу від України—звичайні бандити. Прикриваючись нібито благими намірами, так звані «визволителі» насправді проповідував насильство і грабіж. Саме тоді я відчув, як в повітрі запахло війною.
Справжнє переосмислення цінностей і подій у Миколи настало тоді, коли за декілька днів він відвідав мітинг «За єдину Україну». Видання пише, що в той час, коли поруч біснувалися проросійські молодчики, тисячі беззбройних людей на сусідній площі молилися за свою державу під синьо - жовтими прапорами. Саме тоді він остаточно вирішив: захищати свою Батьківщину до перемоги.
Між тим озброєний конфлікт на Сході України набирав оберти. Терористи узяли під контроль Слов'янськ і Горловку, захоплювали державні установи.Озброєні люди безперешкодно бродили по місту, відбираючи у мирних жителів майно. Деякі учні Миколи, піддавшись впливу російських агітаторів, кинули навчання і пішли чергувати на блокпости сепаратистів.
—Це були зовсім юні шістнадцятирічні хлопці—розповідає учитель.—Тих, хто не погоджувався співпрацювати з бандитами, затримували і кидали у в'язницю на «перевиховання». Після таких випадків я твердо вирішив порушити свої життєві принципи і узяти в руки зброю. Через Інтернет знайшов однодумців. Вони дали мені координати представників однієї з патріотичних організацій. Деякий час я збирав і передавав інформацію про позиції сепаратистів і їх переміщення.
Працювати в таких умовах ставало все небезпечніше. Тим паче, що сепаратисти здогадалися про просочування інформації і почали пошуки «жучка».Дізнавшись, що його ось - ось виявлять, Микола негайно виїхав на підконтрольну Україні територію. Там записався добровольцем у батальйон «Донбас» , який тільки формувався. Згодом у складі штурмової групи «Купол» брав участь у боях під Иловайском.
На той час в Україні якраз йшла друга хвиля мобілізації. По телефону чоловік дізнався від дружини про повістку з військкомату і вирішив узаконити свій статус військовослужбовця. Закликавшись в ряди Збройних Сил України, отримав призначення в 79 - ю Миколаївську окрему аеромобільну бригаду.
—Особовий склад частини вже тоді активно брав участь у бойових діях на Сході країни—продовжує Микола Воронин.—Зокрема, в обороні Донецького аеропорту. За ініціативою Юрія Бірюкова у аэромобилистов саме тоді формувався 3 - й батальйон «Фенікс» , який проходив бойове злагодження на місцевому полігоні.У нім я і почав підготовку.
Але залишитися в цьому підрозділі Воронину було не призначено. Річ у тому, що на заміну бійцям, які захищали Донецький аеропорт, незабаром повинен був відправитися 2 - й батальйон десантників. Сюди командування приймало військовослужбовок з досвідом участі у бойових діях. Микола не відмовився від пропозиції змінити підрозділ і згодом вже виконував завдання в новому терміналі відомого аеропорту.
—Я був в аеропорту саме в той час, коли російський актор Михайло Пореченков розважався своєрідним чином—ділиться спогадами боєць.—Він вів вогонь по наших позиціях, красуючись перед російськими телеоператорами. Ми якраз з побратимами знаходилися на третьому поверсі. Того дня десантники зазнали значних втрат, були поранені. Я тоді ще не знав, що серед тих, хто обстрілював термінали, був і горезвісний російський «Рэмбо».Але коли новина дійшла до нас, то твердо вирішив записатися в снайпери.
Нагадаємо, раніше українські військові затримали бойовика, який разом з іншими намагався під'їхати до Донецького аеропорту і стверджує, що е хал воювати з американським контингентом, який увійшов на територію Донбасу.