Миколаївські волонтери з "гуманитаркой" побували в тилі у українських спецназівців

Депутати Миколаївської районної ради Ігор Мухарский і Сергій Протченко повернулися з ювілейної 30 - ой поїздки в зону АТО, куди доставили гуманітарний вантаж 73 - му морському Центру спеціальних операцій.

Про це повідомляє волонтерський центр «Перевізник».

Окрім продуктів харчування, гігієнічного приладдя і новенької форми, волонтери передали від дітей Новоодеского району саморобні обережи з державною символікою і посланням від них: «Ми чекаємо вас! Ми дякуємо вам! Ми любимо вас!».

- Буквально за два тижні ми зібрали цей вантаж.Кава, солодощі, овочі, фрукти, крупи, побутова хімія. До того ж закупили 16 комплектів форми, британки (у комплекті штани, сорочки під бронежилети, куртки, кепки). У зборі цього вантажу дуже допомогли Петрівський цегляний завод ДП «Санта - Петрівка» , ВЦ «Допомога Українській Армії в м. Новоодеса» яку очолив Юрій Шутяк. Крім того, ми відвідали сім'ї бійців, які служать 73, - му Центру, щоб мами і дружини могли передати вісті для своїх синів і чоловіків. Батько Павло - Новоодесской церкви зібрав для солдатів більше 1 000 гривен і передав їх нам для того, щоб ми змогли купити що - те нашим хлопцям, - розповів Сергій Протченко.

У тривалу поїздку волонтерів провели Ірина Абрамова, Руслан Пересунько, які також взяли участь у зборі гуманітарного вантажу.

Спочатку створення ВЦ «Перевізник» , засновниками якого стали Ігор Мухарский і Сергій Протченко, був сформований кістяк з самих ініціативних волонтерів. У організації цієї поїздки волонтерам допомогли ті люди, які спочатку були небайдужі до подій, що відбуваються на сході країни : фермер Лариса Лозицкая, Олександр Вербою Михайло Погожих Шаповалова Таиса Володимирівна (вірші для бійців) депутати Миколаївської районної ради Тарас Кіс, Руслан Нерода, Юрій Пиньковой, Вікторія Бугровенко і глави сільських рад Миколаївського району.

- Жителі Миколаївського району кожного разу допомагають нам, а це головне. Не можу сказати, що люди байдужі до війни і солдатів.Наш район спільно працює з Новоодесским, і хочу сказати, що за два роки роботи ВЦ «Перевізника» не пам'ятаю такої поїздки, в яку люди нічого не передали бійцям, - розповів волонтер Ігор Мухарский.

По дорозі в тил українського спецназу волонтери заїхали на блокпост, де також несуть службу морські піхотинці, і залишили частину продуктів харчування, посилки від родичів.

Потім рушили в розташування морських котиків. Перше, що запитали бійці 73 - го Центру коли машина заїхала в розташування бригади : «Як справи в Миколаєві?» , і це було стривожено і щиро. Один з військових, потискуючи руки волонтерам, радісно вигукнув: «Я пам'ятаю цю машину! Ви до нас вже багато разів приїжджали!».

Бійці зустріли волонтерів з турботою і ностальгією–запропонували трохи відпочити з дороги, нагодували солдатською їжею, напоїли чаєм.

Спецназівці взагалі не міркують про ті або інші рішення уряду, не обговорюють політику і громадське життя, але один з офіцерів розповів, що порівняно з першими днями військових дій на території України сьогодні відношення цивільних до війни занадто змінилося. Люди знають, що війна близько, і допомагати повинні усі, інакше перемога дістанеться ворогові:

- Ми тут знаходимося вже третій рік. За час служби у нас були всього 4 ротації. Це моя робота. Хто - те працює за комп'ютером, хто - те ліс рубає, а наша робота воювати. Додому, звичайно ж, хочеться. Радує, що дуже змінилося відношення людей до війни. А у бійців виріс професіоналізм. Сьогодні люди усвідомили, що означає війна. Зараз йде війна в Україні, а не тільки в Донецькій області. Солдати вже не просять у людей допомоги (хоч жителі найближчих сіл завжди допомагають нам).Хлопці більше розраховують на допомогу Міністерства оборони…Тут йде війна, а не АТО. Антитерористична операція щось локальне, а тут відбувається глобальне. У АТО беруть участь підрозділи МВС і Нацгвардії, а не військові. Якщо українці, що живуть на півдні, думають, що війна далеко, я думаю, їм дуже не сподобається, якщо вона стане до них ближче.

На питання, чи змінилося відношення до уряду, військовий коротко відповідає:

- Я кадровий офіцер. Мою справу захищати, а не про відношення до уряду думати. Кухонні розмови у нас не ведуться. Тут немає пліток, чуток, безглуздих розмов. Ми займаємося бойовою підготовкою, а не міркуванням на тему: «Щоб було б, якби…». Все закінчиться нашим парадом в Москві. У нас все вийде. Не сьогодні, не завтра, але зовсім скоро все повернеться на свої колишні місця. Перемога за нами.

По дорозі назад з сектора, волонтери, виконавши громадянський обов'язок, розговорилися по душах і розповіли про свої перші поїздки до хлопців:

- Перша поїздка була як в пащу до лева. Ми не знали, куди ми їдемо, і чи повернемося. Тоді ще не було лінії фронту. Пробиралися невідомими стежками повз блокпости окупантів. Спочатку часто наривалися на росіянах, а зараз такі поїздки можна назвати туризмом. Вивчили дороги, запам'ятали, якими шляхами можна дістатися до розташувань наших хлопців…Солдати завжди чекають земляків, а не гуманітарний вантаж, - підкреслив Сергій Протченко. - Їм важливо знати, що про них пам'ятають і чекають на їх Батьківщині. Мирна земля занадто відрізняється від військової території, і коли наші хлопці зустрічають своїх земляків, вони вдихають ковток мирного життя. Ми привозимо їм силу і віру.Наша країна не була готова до війни, але ми швидко зорієнтувалися, а люди більше перейнялися до українських традицій і солдатів.