«Простими словами від експерта»: Про роль архітекторів у відновленні України на прикладі проєкту реконструкції ПК «Корабельний»

На початку червня миколаївцям презентували проєкт «KKP:Korabel kultural park», який розробила українська архітекторка Олена Гординська в співпраці з італійським бюро Altereco. До цієї презентації, ідея відновлення міського палацу «Корабельний», будівля якого була зруйнована у липні 2022 року в результаті ворожого обстрілу, стала однією з переможців італійського конкурсу «Дизайн заради миру» в Римі. Також проєкт був представлений на провідній міжнародній виставці — Венеційська архітектурна бієнале.

Ми поспілкувалися з авторкою проєкту відновлення зруйнованого палацу культури про концепцію реконструкції будівлі, про переосмислення використання простору та про історичну спадщину, яку автори ідеї заклали у «KKP:Korabel kultural park». Простими словами Олена Гординська розповіла про роль архітектора у післявоєнній відбудові країни, про важливість будувати заради розвитку та життя, а не задля того, щоб просто щось побудувати та про просторовий розвиток навколо території палацу культури.

– Розкажіть, як стали учасницею конкурсу “Дизайн заради миру”?

– Через війну я опинилася в Італії й у мене зʼявилась дуже прекрасна можливість взяти участь в конкурсі для українських архітекторів. Це був проєкт від Міністерства молодіжної політики Італії, яке також співпрацює з Національною радою архітекторів, проєктувальників, ландшафтників та природоохоронців, Асоціацією архітекторів, проєктувальників, ландшафтників та природоохоронців провінції Рим та Посольством України в Італійській Республіці. Вони організували конкурс, наголосивши, що шукають саме українських архітекторів. З їхнього боку італійські студії теж подавалися на конкурс, який мав назву “Design for Peace”, (“Дизайн заради миру”). На етапі відбору відбувався метч між українськими архітекторами та італійськими студіями. Виявилося, що всі учасники – українські жінки, так що проєкт також про жінок, одна з причин – це те, що чоловіки, наразі не можуть виїхати.

– Як були обрані місця, тобто обʼєкти, для яких пропонували розробити проєкт відновлення?

– Був певний список місць, до яких був доступ, тому що проєкт почався ще торік, коли взагалі все було закрите з питань безпеки, і, зовсім не було можливості отримати ніяких даних. Тому, як конкретно все відбувалося, не можу сказати, але так сталося, що мені та моїй італійській студії дісталося місто Миколаїв та Миколаївський палац культури. Це насправді дуже цікавий збіг, тому що я народилася в Миколаєві.

На жаль, це не найкращий привід для проєктування, в плані того, що це все зруйновано і постраждали люди, життя. Разом з тим, ми зараз можемо намагатися зробити так, щоб майбутнє стало кращим.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше про концепцію проєкту.

– Коли ми отримали обʼєкт для проєктування, реконструкції, то зв'язалися з паном Олексієм Чебаном, директором Палацу культури. Він був нашою першою контактною особою, з ким ми спілкувалися. Від нього, власне, ми почали отримувати інформацію, його бачення та побажання. Також ми отримали від нього інформацію, що, на жаль, не може бути відновлений палац культури, що нам потрібно починати фактично проєкт з нуля, тому що будівлю зберегти не вдасться. Плюс одна з таких тез виникла, що, можливо, і не треба зберігати радянську спадщину, яка принесла так багато болю людям, а треба дослідити історію більш ширше, з чого ми й почали.

Ми почали досліджувати історію Миколаївської області, дослідили рельєфи, подивилися приклади. Взяли до уваги острів Березань, вивчили, як там все було влаштовано. Додатково дослідили історію Миколаєва ще до його офіційного заснування. Багато всього цікавого виявили, що і народів тут багато було, і різні торгові шляхи у різний час проходили. Тобто саме місце насичене своєю культурою.

– На що саме звернули увагу під час цього дослідження?

– Ми побачили багато цікавих рельєфів, тому вирішили попрацювати з ними. Саме місце знаходиться в такому районі, де не дуже багато є точок тяжіння й зʼявилося бажання розвити територію. Щоб не тільки мати одну будівлю, яка функціонує, а й мати відповідну територію навколо. Тому ми намагалися зробити концепт розвитку території, щоб залучити людей. Так у нас з однієї будівлі вийшов цілий комплекс, плюс, ми пішли трішки під землю. Чому? Бо нам необхідне бомбосховище, це одна із передумов безпеки – що зараз, що і в майбутньому

Також ми провели публічні слухання та обговорення з жителями Миколаєва, співпрацюємо з Агенцією розвитку, з департаментом архітектури. Вже представили концепцію в Римі та також у Венеції. Зараз ми слухаємо людей, їхню думку, оскільки в нас з'явилася можливість вийти більше до громадськості.

Одна з наших ідей – це інтегрувати місцеву рослинність, пропонуємо зробити зелений дах. Наша ідея – попрацювати максимально з рослинністю Миколаївської області, тому що ми знаємо наскільки вона різноманітна.

– Коли тільки з'явився цей проєкт у публічній площині, то у соцмережах почали казати, що це дуже схоже на скіфські кургани. Чи закладалася така концепція? Чи це вже додумування і рефлексія людей на те, що вони побачили?

– Думаю, що в певному випадку це рефлексія. Можливо, вони просто побачили перше зображення обгортки самого буклету, де ми розповідали про історію, яку ми досліджували. Там дійсно зображений курган. Для українців курган – символ незалежності, боротьби й сили духу. Козачий курган – пам`ятник історії. Землі тут несуть в собі біль і славу декількох століть.

В нашому випадку наш проєкт — це не курган, зовсім ні, це місце життя, місце безпечного життя, де ти можеш займатися своїми справами.

– Якщо йде пониження рівня через питання безпеки, чи розглядається у концепції цього проєкту врахування потреб маломобільного населення?

– Так, звісно. На проєкті зображені пандуси, ми все врахували. Плюс, проєктом передбачені ліфти. Тобто вся доступність збережена для всіх людей.

– Є певні етапи планування. Це може бути ескіз, проєктна документація, проєктно-кошторисна документація, яка має пройти експертизу. Ваш проєкт – це ескіз чи вже документ з прорахунком? Є розуміння скільки буде коштувати його реалізація?

– На даному етапі ми вже маємо готовий ескіз, зараз займаємося технічною складовою, прораховуємо, скільки це буде коштувати. Ми також дізнаємося більш точну інформацію про топографію, геодезичні вишукування, щоб розуміти, які нам потім треба правки зробити. Коли ми робили нашу концепцію, ми досить далеко були від справжніх даних через те, що їх неможливо було дістати.

– Як це працює віддалено? Наскільки це реально реалізувати? У вас є якісь на місцях підрядні організації?

– Наразі ми поки не перейшли до процесу самого будування. Поки працюємо віддалено з Миколаєвом, надалі, сподіваюсь, ситуація буде краща і буде у всіх можливість відвідати місто.

– Ви сказали про інвесторів. Коли цей проєкт був презентований, чи вже зʼявились потенційні донори, які сказали, що готові надати гроші?

– Ми зараз маємо партнерів, які нам допомагають розробляти проєкт, які згодні зробити певні розрахунки. Також є партнери, які займалися розробкою бомбосховища. Разом з цим, цей проєкт, можна сказати, волонтерський, тому що італійські студії не отримували за гроші за його створення.

Насправді створення проєктів — це досить дорого. Я дуже рада, що співпрацюю зі своєю італійською студією “Altereco”. Це дуже відкриті, класні люди, які переймаються життям в Україні, її відновленням, так само як і інші студії, які брали участь в цьому проєкті.

– Тобто подальша доля проєкту – це прорахунок вартості реалізації за допомогою цієї проєктної студії? Потім Ви плануєте подарувати проєкт місту, щоб вже місцева влада шукала інвесторів?

– З мого боку, не дуже коректно було б відповідати на дане запитання, тому що я архітектор, а не проєктний менеджер. Звичайно, тут питання співпраці з містом, з місцевою владою, тому що ми будуємо це місце для громади. Наразі місцева влада відкрита для діалогу, до співпраці. Разом з цим, ми також відкриті до пошуку інвесторів, тому що це гроші, і, велика відповідальність. Хочеться, щоб Україна відновлювалася, створювалися класні простори, щоб все було на найвищому рівні, а не просто побудувати заради того, щоб побудувати. Це зовсім неправильний підхід.

– Які функції буде виконувати будівля у разі реалізації проєкту? Що ви туди закладаєте?

– По-перше, ми зберігаємо функцію театру, театральної зали. Також ми робимо спортивну залу, мистецьку залу. Коворкінг також робимо, сховище, зелені насадження, покрівлю зелену. Плануємо організацію парку на прилеглій території. Запроєктоване кафе, місце для дитячих гуртків. Тобто сам простір ми намагалися зробити якомога мультифункціональним, щоб можна було його швидко адаптувати до подій. Тому, ми по суті зберігаємо всі попередні функції, але просто надаємо трішки більше мультифункціонального використання.

Плюс також бомбосховище можна використовувати не тільки по прямому призначенню. Ми маємо досить велику територію на бомбосховище. Сподіваюся, що воно ніколи більше не знадобиться, коли проєкт буде реалізований, але не можемо зовсім цього не враховувати.

– У Європі є такі публічні простори, які схожі на наші палаци культури, яким був Корабельний, куди може прийти будь-яка людина. Наприклад, хтось хоче викладати танці, і він туди приходить, отримує певні години, коли може проводити такі заняття. Чи закладається можливість такого використання у майбутньому для цього проєкту?

– Думаю, що це більш таке організаційне питання, воно більше б підходило до того самого Олексія Чебана, бо він наразі директор. Але, я думаю якщо є простір, то чому його не використовувати? Тобто, у нас закладені ці зали. Як воно буде функціонувати, то питання до управлінців. Це такий принцип архітектури – ми закладаємо, створюємо місця, а далі люди вже самі все вирішують.

– Трошки філософське запитання. На вашу думку, яка роль сучасного архітектора у відбудові майбутньої Миколаєва та України взагалі?

– Головне – не зробити гірше. Це досить важливо. Треба розуміти, що ти хочеш зробити взагалі. Тому що, на жаль, в Україні в нас є така тенденція, що ми просто будуємо заради забудови, заради грошей. Вважаю, що це не найвдаліший підхід і нам треба знаходити сенси в тому, що ми робимо, в тому, що ми будуємо, відновлюємо: як ми будемо це використовувати, які функції будуть, як ми допоможемо людям? Тому що архітектура – це не тільки про те, щоб побудувати будівлю, приміщення, це й про те, як організувати життя людини, яка прийде в те місце і що вона буде робити. Одне із ключових завдань архітектора – створити середовище для кращого життя, та місце розвитку.

– Є приклади, коли щось будують, але воно взагалі не вкладається у концепцію просторового розвитку певної території. Наразі у Миколаєві працюють, до речі, також італійські дизайнери над створенням Генерального плану або майстер-плану, як його називають європейці. Там вже є певні напрацювання. Чи узгоджували Ви свою концепцію з тим, що планується для цього району, цією компанією?

– Так, ми знаємо, що там працює студія OneWorks. Ми з ними зв'язувалися, озвучували свої ідеї, свій варіант розвитку. Вони погодилися з нами, були досить відкриті до наших пропозицій.

Над матеріалом працювала Олександра Ющишена, фото з архіву Олени Гординської

*Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково відображає позицію Міжнародного фонду "Відродження"