Вивчаємо досвід децентралізації та роботу місцевих громад Польщі (день – 6)

Практично увесь 3-й день нашого стажування у ґміні Ригліце та, відповідно, 6-й день перебування нашої групи у Польщі в рамках проекту «Наше самоврядування – спільна справа. Громадянський діалог в південно-східній Україні» був присвячений ознайомленню із об’єктами соціального призначення та центрами суспільно-культурної активності ґміни.

Наш добрий друг секретар ґміни пан Северин хоч у доволі жвавому темпі але дуже методично та професійно провів наше ознайомлення із тими об’єктами, що нас цікавили.

Дійсно, як нам і розповідали, більшість крупних проектів на території ґміни останнім часом реалізується за рахунок грантів з Євросоюзу направлених на забезпечення місцевих суспільних та господарських проблем. Представники місцевого самоврядування Польщі та інших країн постійно пишуть та подають заявки на такі гранти, конкуруючи між собою за кошти, що виділяються Євросоюзом на вирішення цих питань. При цьому існує реальна конкуренція, а не як у нас – хто ближче до центру і більший «откат» ти хабар заніс – той гроші і отримав.

Зокрема на центральній площі Ригліце плакат з інформацією стосовно того, що на території ґміни було реалізовано швейцарський проект по демонтажу та утилізації виробів із азбесту за рахунок якого місцеве населення отримало можливість замінити небезпечні конструктивні вироби (шифер, труби, ізоляція та ін.) на виготовлені із сучасних безпечних матеріалів. Вартість реалізації проекту склала 10,5 млн. швейцарських франків.

Оскільки колишню ринкову площу у центрі міста перетворено на місце відпочинку, за допомогою Євросоюзу у рамках проекту «Основні послуги для економіки та сільського населення» у Ригліце було побудовано ось таку нову торгову площу. Денна плата за торгове місце складає 10 zl, продавці, які продають з рук або машин та автопричепів, сплачують, відповідно, 2 та 15 zl. При цьому кошти сплачуються безпосередньо до бюджету ґміни, будь-які витрати на охорону чи адміністрацію відсутні.

Навколо Ригліце розташовано цілий ряд об’єктів для відпочинку туристів та місцевих жителів. Зокрема це ще один колишній панський будинок. Замість того, щоб витрачати кошти місцевого бюджету на його ремонт та утримання, його продали приватним власникам. І тепер тут влаштовують весілля та місцеві свята, а громада отримала додатковий туристичний об’єкт, що прикрашає місто.

Ось ще один туристичний об’єкт, де можна добре відпочити подалі від великих міст із їхньою суєтою та стресами. Побродити навколо, полюбуватися природою та місцевими краєвидами. Знов таки усе так акуратно й охайно нібито це якийсь збільшений макет або декорації для кінофільму.

Саме у цей день нас також ознайомили із діяльністю пунктів місцевої пожежної охорони та провели екскурсію по школі села Любчі, про які вже згадувалося раніше.

Доречі ось так виглядає центр села Любча, який традиційно прикрашає величний костьол.

Неподалік від костьолу побудований урядом ґміни культурний центр Любчі з бібліотекою та пожежною частиною. Нікого не дивує, що пожежний осередок розміщено у будівлі культурного центру, головне, що це раціонально і з точки зору здешевлення вартості будівництва комплексної будівлі замість окремих, і з точки зору економічності їх утримання та експлуатації.

Наступна зупинка нашої подорожі по ґміні Ригліце село Залясова (Zalasowej) – резиденція нашого доброго друга пана Северина. Вже традиційно у центрі села історична будівля костьолу, поруч – бібліотека та культурно-адміністративний осередок.

Раціональність цієї багатофункціональної споруди, що носить назву Палац «Під дубами», мабуть може слугувати хрестоматійним прикладом доцільності та економії. У центрі – вхід до адміністративної частини будівлі, де розміщується офіс солтіса (сільського старости). Ліворуч від центрального входу – осередок місцевої пожежної команди.

Праворуч від центрального входу – місцевий дошкільний навчальний заклад (дитячий садок).

Ще правіше – вхід до медичного закладу, як нам пояснили це приміщення орендує приватний лікар, який спеціалізується на реабілітації.

Всередині велика зала, що використовується як для зібрань місцевих жителів, так і надається в оренду для проведення весільних торжеств.

Помітно, що всередині все знаходиться у повній готовності до таких заходів. Орендна платня за використання зали для проведення весілля надходить до бюджету ґміни.

У кімнаті де проводяться репетиції таке враження, що місцеві музики вийшли лише за мить до нашого приходу.

У цій же кімнаті поруч із оркестрантами розташувалися місцеві майстри декоративного мистецтва.

Навпроти культурно-адміністративного центру села місцевий пункт охорони здоров’я. Як нам повідомили ще під час нашого спілкування з представниками уряду ґміни Ригліце, організація медичного обслуговування до функції ґміни не входить. Уряд ґміни має забезпечити лише приміщення для місцевих осередків охорони здоров’я. Медичне обслуговування базується на страхових засадах, працюють у цих медичних пунктах приватні лікарі, і організацією їхньої роботи займаються Міністерство охорони здоров’я разом із Асоціацією лікарів та органами місцевого самоврядування вищого рівня. Оскільки ми просили ознайомити нас із тим як організована робота місцевої медицини пан Северин передбачив для нас відвідування цього закладу у Залясові.

Загалом у цьому пункті охорони здоров’я працює один адміністратор, і наскільки я зрозумів двоє лікарів. Інші медичні фахівці приїжджають у село для прийому населення відповідно до графіку.

Обстановка така, як і має бути у медичному закладі.

А тут лігвище найстрашнішого з лікарів – стоматолога.

Представники місцевого населення рівнем медичного обслуговування нібито цілком задоволені.

Тепер завітаємо до сільської бібліотеки. На першому поверсі бібліотечної будівлі – перукарня. Це теж нікого не дивує – усе для зручності обслуговування населення.

У бібліотеці, як і має бути, книжки, полиці, інформація про видатних письменників. На стінах державний герб Польщі, герб ґміни Ригліце та свідоцтва бібліотечних досягнень.

Передбачені місця для спілкування відвідувачів та користування інтернетом.

Кожну книгу на полицях бібліотеки вбрано у акуратну поліетиленову обкладинку.

Так само акуратно виглядають і квіти, що ростуть у центрі села поруч із бібліотекою та культурним центром. Якщо придивитися під декоративним шаром кори виглядає спеціальна тканина, що використовується для впорядкування клумб.

У центрі села Залясова поруч із культурним центром розташована і школа. У школу через обмаль часу нас вже не повели, зазначивши, що там все як завжди, бо це звичайна сільська школа приблизно така сама, як та, що ми вже бачили.

Добре, що я тепер знаю як виглядає «звичайна сільська школа», до ознайомлення із діяльністю «бідних» польських ґмін, базуючись на вітчизняному досвіді я мав дещо інше уявлення стосовно стану сільських шкіл.

Ось таке собі польське «село і люди», якщо ми спроможемося з розумом довести до позитивних результатів свою децентралізаційну реформу, то вираз «село неасфальтоване» у нас теж зникне як пережиток радянських часів.

Доречи про «асфальтованість села». Польща на відміну від України є країною не дуже багатою і не може собі дозволити мати у сільській місцевості дороги по 8-10 метрів завширшки, витрачаючи сотні мільйонів на їхнє будівництво і ремонт. На території ґміни два різновиди доріг – «дороги повятові», що мають ширину 6 м, і дороги ґміни шириною 4 м, по яких і відбувається рух між селами.

Коли по цій 4-метровій дорозі машини рухаються назустріч одна одній, то хтось з них має з’їхати на узбіччя і пропустити зустрічний транспорт, а потім продовжити рух. І «ґмінні» і «повятові» дороги акуратненько залатані.

Причому ці асфальтові латки зроблені врівень із покриттям дороги, а не нагадують «лежачих поліцейських» по всій довжині дороги. Ось, наприклад, такі «латочки» на дорожньому покритті у центрі ґміни.

Не зважаючи на те, що отримана під час перебування у ґміні Ригліце інформація була дуже цікавою і корисною, термін 3-денного стажування вичерпався. І ми знов повертаємося до Кракова, на цей раз через центр повяту – місто Тарнув.

Тарнув – місто із населенням більш ніж 100 тис. В межах міста знаходиться найпівнічніша точка Карпат, крім цього м.Тарнув називають «польським полюсом тепла», оскільки середньорічна температура складає +8,8^оС.

Також Тарнув відомий тим, що став першим незалежним містом у Польщі, коли у жовтні 1918 року місцевим населенням були роззброєні австрійські війська в місті. У 1920-1923 роках Тарнув був місцем дислокації частини уряду Української Народної Республіки та Головного отамана С.Петлюри.

Ознайомитися із містом не вдалося, і крім костьолу та автовокзалу у Тарнуві ми встигли побачити лише місцевий комісаріат поліції і то лише проїздом.