«Стариє пєпні о главном» у виконанні Ю.Гранатурова

Власне, ці пісні Ю. Гранатурова я чую від 2000 року, часу нашого знайомства. Протягом 14 минулих років випускник істфаку місцевого педінституту постійно керує Миколаєвом: в статусі заступника міського голови чи першого заступника цього голови.

Хоча на рекламних сіті-лайтах він полюбляє називати себе не міським головою, а мером – терміном, відсутнім в українському законодавстві. На зустрічі з виборцями Ісаєвич позиціонує себе в якості продовжувача добрих справ мера В. Д. Чайки. Наразі головною доброю справою будь-якого кандидата є дотримання чинного виборчого законодавства, пане секретарю міської ради.

У відповідності до ст. 11 закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (надалі – закон) виборчий процес здійснюється на засадах рівності суб’єктів виборчого процесу перед законом, рівності прав усіх кандидатів на посаду Миколаївського міського голови.

За ст. 53 закону органам місцевого самоврядування (тобто, міським управлінням соціального захисту, освіти, охорони здоров’я та іншим) забороняється участь у передвиборчій агітації. Ця стаття закону також забороняє кандидату на посаду міського голови залучати для передвиборної агітації або використовувати для будь-якої роботи, пов'язаної з проведенням передвиборної агітації, підлеглих їм осіб, службовий транспорт, засоби зв'язку, устаткування, приміщення, інші об'єкти та ресурси за місцем роботи, а також використовувати службові чи виробничі наради, збори для проведення передвиборної агітації.

Шанувальники пісень Ю. Гранатурова про чесні вибори Миколаївського міського голови чекали, що Юрій Ісаєвич хоча б протягом травня перебуватиме у відпустці, щоб у чесній боротьбі позмагатись за крісло міського голови. Чекали і не дочекались. Натомість, всі виборці побачили таке використання сумно відомого адмінресурсу на користь одного кандидата Ю. Гранатурова, яке ніколи не дозволяв собі його вчитель – В. Чайка.

Я не знаю, чи давав Володимир Дмитрович (нехай упокоїться його душа з миром) уроки вокалу Юрію Ісаєвичу, але «наш мер» вирішив, що виборцям від нього потрібен лише спів.

До Всесвітнього дня інвалідів підлеглий Ю. Гранатурова, батько відомої російської агентеси Є. Бондаренко – начальник міського управління соцзахисту С. Бондаренко зібрав інвалідів міста в одному приміщенні, не повідомивши про збори всіх 19 кандидатів на посаду міського голови. Людей запросили для привітання та виступу лише одного кандидата, начальника Бондаренка, а саме – товариша Гранатурова. Юрій Ісаєвич заспівав інвалідам один куплет старої пісеньки і «бил таков». Одні кандидати допомагають товариству інвалідів поза межами виборчої кампанії, інші розміщують виготовлення агітаційної продукції на підприємствах інвалідів. А два міські високопосадовці дарують виборцям з обмеженими можливостями необмежене задоволення почути пісню у виконанні зірки вокалу без бокалу Ю. Гранатурова.

Гранатуров за посадою є керівником міської цивільної оборони. На всіх «закритих» нарадах під час війни присутні всі Бондаренки. Ці українські держслужбовці в оперативному режимі інформують Євгенію Бондаренко (лідера «Руцкава блога») і про блок-пости, і про пересування військової техніки, і про маршрути експертів з НАТО, і про все інше, що українське законодавство та старший син Юрія Ісаєвича (керівник одного з відділів МОУ СБУ) називають державною таємницею. Миколаївські журналісти наївно дивуються, чому вони не знають про маршрути висування місцевих десантників до кордону з Кримом, а Є. Бодаренко ЗНАЄ та встигає разом з іншими зрадниками України блокувати колони військової техніки в різних частинах Миколаєва. Деякі наївні репортери запідозрили Женю в прямому зв’язку з керівниками ГРУ РФ. Насправді їй це не потрібно – родичі інформують сепаратистку краще за російську розвідку. Але С. Бондаренка в. о. «мера» Ю. Гранатуров не бажає звільняти. Адже цей безцінний кадр, в порушення виборчого законодавства, допомагає Юрію Ісаєвичу організовувати зустрічі, на які кандидат прибуває в службовій машині з водієм та помічником.

Наступні зібрання ветеранів війни до Дня Перемоги буде прикрашено піснею «Не старєют душой вєтєрани, вєтєрани второй міровой» у виконанні вокального учня тенора В. Чайки – баритона Ю. Гранатурова. Пісенні виступи інших кандидатів, які можуть і заспівати, і на інструменті зіграти (О. Крісенко, В. Єнтін, Є. Матійчук, Д. Губський та інші), програмою заходів, організованих слухняними підлеглими чиновника Ю. Гранатурова, не передбачені.

Не пасуть задніх, в порівнянні з С. Бондаренком, й інші керівники міських управлінь. Задля гранатуровських виступів збирають і всіх міських лікарів, і усіх міських вчителів, і загал працівників комунального господарства Миколаєва. Саме їм євангеліст Юрій Ісаєвич несе добру звістку: проголосуєте за мене і, як співає В. Сердючка, «фсьо будєт харашо». Інакше всім – гаплик. Отака доступна для виконання кандидатська програма.

Вочевидь, для донесення виборчих обіцянок до електорату потрібні кошти. Збирати гроші Ю. Гранатурову допомагають його підлеглі друзі: голови адміністрацій Центрального та Заводського районів м. Миколаєва В. Рижик й О. Женжеруха. Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти. Ця істина якнайкраще пасує для зазначеного тріо.

В. Рижик після КПРС встиг побувати в БЮТ і за списками цієї політсили стати депутатом міськради. Далі серцевий Рижик різко поголубів, вийшов з БЮТ і наступного разу потрапив до Миколаївської міськради в якості члена ПР. Принциповий, як Гранатуров, котрий то виходить з ПР, то не виходить, а лише залишає фракцію ПР в міськраді.

Пенсіонер О. Женжеруха є полковником міліції. Але іноді він підробляє клоуном, коли грає роль генерала. Це пенсійне хлоп’я з нереалізованою дитячою мрією пошило собі генеральський костюм і фотографується в ньому для миколаївських книг із серії «Ярмарок марнославства» під редакцією графомана з ПР, пенсіонера В. Рукоманова.

До мене, як колишнього позаштатного консультанта комітету ВР України з питань боротьби з корупцією та злочинністю, звернулись кілька місцевих бізнесменів, яким Ю. Гранатуров в присутності О. Женжерухи або В. Рижика пропонує добровільно пожертвувати на його виборчу кампанію 20 – 50 тисяч портретів мертвих американських президентів.

Ні і ще раз ні, це не те, про що ви здогадались. Жодного американського рекету чи українського здирництва не помічено. Підприємців ніхто не залякує, і «майбутній мер» навіть погоджується прийняти від підприємців значно менше – від 5 до 10 тисяч папірців, враховуючи складну економічну ситуацію в місті, яким він керує 14 років. Навзамін власники бізнесів отримують усну обіцянку «відтанцювати благодійні кошти» майбутніми лобістськими діями на їхню користь.

Переможців не судять. Поки. Як полюбляють говорити виробники портретів вище згаданих президентів, ніхто не знає завтра.