Немає шляху назад або далі мовчати не можна?

Хоч і з невеликим запізненням, знаходжу цікавим блог Олега Козырева–автора серії есе «Щоденник замерзаючого москвича».

Нижче публікація–реакція на розбрід і хитання російської опозиції після смерті Бориса Нємцова.

_______________________________________________________________

День, коли не стало опозиції

Це був звичайнісінький день. Такой же, як все. Ні громів, ні блискавок, ні землетрусів не було. Так само світило сонце, так само шуміла дорога під вікном, так само наспівувало нісенітницю радіо. Ніщо не провіщало добра.

Эшник Потоп купував у морозивника своє улюблене ескімо перед походом на роботу. Забудовник Заводів прикидав, скільки чоповцев доведеться найняти для вирубування чергового сквера. Політолог Кульок перечитував новий текст, що доводить, що до нашестя Чингисхана на Русь причетні американці. Загалом, все було як завжди. Одна Росія придумувала, як влаштувати посадку Росії інший.

І ось саме цього дня зникла уся опозиція. Взагалі уся. Навіть самі найменші цивільні активісти яких - нибудь регіональних груп протесту. Не те випарувалися, не то вознеслися, не то емігрували, не то пошли в ліси, не то і не було їх зовсім.

Зараз вже точно не ясно, хто першим помітив те, що опозиції більше немає. Здається, першим був все ж забудовник Заводів. Спиляв він одно дерево–тиша. Спиляв ще десять–мовчання. Ніхто не обурюється, документів не запитує, перед технікою не встає.Забудовник аж очам не повірив. Жодного обуреного жителя. Краса! На радощах забудовник навіть в річку сміття викинуло, щоб вже точно насолодитися моментом.

Эшник Потоп у цей момент вже стояв перед звичними дверима сім'ї опозиціонера, а дверей - те і немає! Стіна суцільна. Скрізь в під'їзді дверей, а тут–стіна. Зник опозиціонер. Эшники і до того в квартиру біжать, і до іншого–немає опозиціонерів, хоч ти репни. На дзвінки не відповідають. У прослуховуванні не чутні.

Далі стривожився ФСИН. Жодного політв'язня, ні у в'язницях, ні в колоніях, навіть в СІЗО–немає і все. Це звичайно було найстрашніше. Погони ж позривають за таке, а ну як втекли?

Політолог Кульок в шоці–його текст нікому не потрібний. Опозиція зникла–ніким більше лякати народ. У офісі руху Антишайтан паніка. Чиї портрети малювати? Кого ненавидіти? Все до Шарикову підбігають, шукають ради, а тому нічого сказати.Скейтер Окуліст в розгубленості тре шкіряну косуху. Клуб скейтеров Олені, схоже, в прольоті. Проти кого пробіги влаштовувати? Проти кого хрипіти в мікрофон?

Телевізор в тривозі завмер–про кого тепер брехати?

По усій Росії почалася вольниця. Чиновники крадуть–скільки хочуть. Забудовники вирубують і зносять, що хочуть. На дорогах правил ніхто не дотримується. Потрібно лікарів звільнити–звільняють. Потрібно школи закрити–закривають. У заповідниках полюють усі кому не лінь. Жодного обурення, жодної перешкоди немає.

А все ж як - то не то.

Ніби вже і дихати нічим від забруднення, а все ж не дихається вільно. Вже здається і поліція може творити все, що хоче, а і в цьому який - те відради не спостерігається. Ніби вже і усю країну угробили і в шубохранилища заштовхали, а усі радощі немає, все немає якого - те щастя.

Зібралися тоді усі, хто хотів, щоб опозиції не було.І вирішили кого - нибудь з себе на роль опозиції призначити. Ось хоч би рух Антишайтан. Кульок і Окуліст ніби і хотіли відмовитися, але тоді б вони реальною опозицією стали, а опозиції - те реальною і немає. Так що довелося ним бути переслідуваними, саджаними, лаяними.

Звучало звичайно і пропозиція спробувати не переслідувати і ненавидіти, а попрацювати. Але оскільки опозиції не було, то працювати кому не знайшлося. Та і навіщо? Немає адже опозиції.