Цейтнот Кремля : Росія на вогневому рубежі

Ластівка перед дощем

Події слід оцінювати в річній ретроспективі. І в порівнянні з минулим роком видно, що «кремлівська ластівка» явно спустилася з висот претензій на перші ролі у світовій політиці–до землі, як перед проливним дощем.

У серпні минулого року Кремль марив створенням під своїм початком всесвітньої коаліції для боротьби з ИГИЛ, який насправді породження кремлівського союзника–спецслужб Башара Асада, але також «осідланий» Москвою на певному етапі для досягнення своїх цілей.Паралельно російські спецслужби і пропагандисти почали готувати громадську думку, що «ИГИЛ звило гніздо і в Україні» , за що Україну, слід було і покарати, і прийняти кремлівську позицію по відношенню до нашої країни.

У вересні 2015 року Путін з помпою виступав на Генеральній Асамблеї ООН з пропозицією про створення коаліції. Більше того, офіційна преса всіляко підкреслювала, що саме Путін особисто очолює російську делегацію на Генеральній Асамблеї.

Уся заготівля виглядала красиво, якби потім Путін не завдав удару Європі «нижче пояса» , організувавши навіть не потік, а велетенський «флэш - моб» сирійських біженців в Європу.

Натовпи сирійців проникали всередину ЄС і Шенгенської зони по суші під керівництвом сербських провідників, які провели десятки тисяч сирійців в Угорщину.

Тепер уже не доводиться сумніватися (правда, і сумнівів не було), що в цих натовпах знаходилися і бойовики ИГИЛ, і офіцери сирійських спецслужб, і безпосередньо російська агентура, завдання яких було організовувати провокації і збуджувати ненависть європейців. Тоді почався наступний раунд «відміни» Європи (в першу чергу, Франції і Німеччині) до умов Кремля. Після заходу в ЄС біженців з Близького Сходу настала черга сценарію терактів і «керованого хаосу».

Це повинно було стати ударом по усіх європейських урядах, по самій Шенгенській зоні, по усьому ЄС, і викликати кризу в Європі. Але, особливо, на собі відчули таку «люб'язність Кремля» –головні гуманісти, які завдяки випадку є головними ініціаторами санкцій проти РФ : Франція, Німеччина і Бельгія.

При цьому, Росія особливо не приховувала свого прагнення нав'язати західним країнам–всім разом, а бажано поодинці, співпраця у боротьбі зі світовим тероризмом. Кремль як би говорив: до тих пір, поки ви не приймете наші умови гри, не підете на поводі Росії в цій боротьбі теракти у вас триватимуть.

На тлі цього, європейські політики і партії з украй правими поглядами, за «спинами» яких останнім часом маячить «тінь Кремля» , швидко «осідлали» нову загрозу у своїх інтересах. Навіть у Німеччині, де украй праві знаходилися в політичній опалі з 1945 року, рейтинги партій з антимигрантской програмою йдуть вгору, наприклад «Альтернатива для Німеччини».

Втікаючи від примари рейсу МН17

Восени 2015 року Путину найбільше треба було за всяку ціну зняти з розгляду ГА ООН питання про збите росіянами над Донбасом малазійському «Боїнгу».

Тактично Кремлю питання «Боїнгу» рік тому вдалося проскочити. Але це не зупинило розслідування, яке встановило, що літак був знищений російською ракетою з розрахунку «Бук» , завезеного з РФ і керованим росіянами, і з території, підконтрольної проросійським бойовикам.

Втікаючи від примари рейсу МН17 Путін вскочив в сирійську війну. Формат російської військової присутності повністю підтвердився торішнім прогнозом.

Через рік очевидно, що російське втручання тільки продовжило агонію режиму Башара Асада, але не привело до посилення світових і регіональних позицій і самої Росії, і її украй ненадійних союзників в особі самого Башара Асада і Ірану.

Єдиним раптовим чинником цієї війни стала Туреччина і особисто президент Эрдоган, який намагається переслідувати власні цілі раптовими зигзагами і метаннями між Путіним і Обамою.

Путін не зміг створити альянс в Сирії, тому що переслідував свої вузькі цілі, які повністю не співпадали з інтересами найближчих союзників. Башар Асад потрібний був Кремлю тільки як «розмінна монета» для торгів з Обамою і Керри.

Башару Асаду і Ірану ж від Росії були потрібні тільки її бомбардувальники для стримування настання опозиції безпосередньо на Дамаск. Але з - за радикального неспівпадання стратегічних цілей Москви, Тегерана і Дамаску, Путину і Шойгу не вдалося збити погоджену військову коаліцію, яка б переламала хід війни і знищила б підтримувану Заходом опозицію.

Зараз же Кремль оголосив, що цього року Путін вже не поїде на Генеральну Асамблею.Офіційна причина–проведення виборів в Росії.

Але насправді Кремль дуже не хоче, щоб в Нью - Йорку Путіну і Лаврову «проводили звіряння» їх торішніх декларацій і реальних справ. Тому що офіційно продекларована Кремлем війна Росії з ИГИЛ на сьогодні має нульовий результат. В першу чергу тому, що Росія увесь цей рік взагалі не воювала з ИГИЛ, а навпаки з помірною опозицією і мирним населенням, яке масово залишало країну з, - за цілеспрямованого знищення російською авіацією цивільної інфраструктури–лікарень, продуктових ринків і житлових кварталів.

До чого прийшла путінська дипломатія через рік–це до переговорного марафону між Керри і Лавровим. Тому що Путину потрібно показати перед виборами хоч які - те успіхи в дипломатії.

Кінець гри з вогнем

Перехід формату переговорів «під піцу і горілку» між Керри і Лавровим слід однозначно назвати явним прогресом у бік безпеки на тлі попередніх зустрічей між ними, а також між Путіним і Обамою.

Упродовж всього минулого року важливим переговорам між Росією і США передували украй криваві теракти в Європі–у Парижі, Брюсселі і Ніцці. Такі резонансні теракти саме напередодні зустрічей між Керри і Лавровим, під час яких Кремль заводив одну і ту ж пластинку про необхідність організації спільної боротьби з терором, змусили підозрювати про закономірність.

Проте ця зустріч G20 вже обійшлася без терактів і відповідно–без спроб Кремля нав'язати власний переговорний порядок денний.

Більше того, Путіна змусили повернутися до «нормандському» формату, від якого він відмовився після власної незграбної провокації з «українськими диверсантами» у Криму.

У Думу через Раду

Кримська провокація з «українськими диверсантами» , на перший погляд, окрім міжнародної арени, побічно повинна була спрацювати і на мобілізацію російського електорату напередодні російських виборів. У тому числі і в Державну Думу, вибори в яку Путін переніс з грудня на 18 вересня і поєднав з місцевими виборами усіх рівнів.

Але насправді очевидно, що власне російський електорат настільки роздратований путінською правлячою партією, що кремлівські політтехнологи вирішили більше не дратувати виборця агітацією, і перенесли вибори на вересень–тобто відразу після відпусток.І різко понизили інтенсивність агітації, позбавивши від напруги і штаби «Єдиній Росії» і самого виборця.

Проте уперше в історії ключовим чинником російських виборів стала Україна. Потому як уперше в історії Кремль примушує голосувати населення окупованої території України–АР Крим.

Верховна рада України прийняло постанову 269 голосами із закликом не визнавати вибори в окупованому Криму.

І в цьому полягає момент істини.

Перший момент–ця кількість голосів, яка показує, що у путінської політики немає достатньої кількості голосів серед українських депутатів, готових голосувати за нав'язувані Кремлем законопроекти.

Другий моментякий з'ясується цього тижня–це чітке виявлення прибічників України і Росії у світі.Кожна країна, яка направить своїх спостерігачів в окупований Крим, і визнає вибори–це союзник Путіна. І навпаки. Це як мінімум. І як максимум–на кін ставиться світове визнання легітимності цілої гілки влади в Росії–законодавчою. Це і покаже, наскільки світ визнав анексію Криму і кремлівську політику в цілому.

Свій внесок вніс і Президент Порошенко, який заборонив проведення російських виборів в Україні. В цьому випадку йдеться про заборону проведення голосування в консульствах РФ в Україні, які знаходяться в Києві, Одесі, Харкові і Львові.

Юридичну сторону заборони пояснив міністр закордонних справ Павло Климкин, який заявив, що з, - за включення окупованого Криму у виборчий процес РФ Україна не вважає ці вибори легітимними.

Але також очевидна і інформаційна складова.Це російські спецслужби, які не соромитимуться організувати напади на своїх же громадян Росії під видом «українських радикалів» , щоб показати, що українська держава вже настільки недієздатно, що не може забезпечити безпеку і умови для голосування на зарубіжних ділянках на території України.

Заборона України на проведення російських виборів створює прецедент невизнання російських виборів і в усіх інших країнах світу, які повинні у черговий раз чітко позначити свою позицію в питанні невизнання анексії Криму, яку Кремль все намагається винести за дужки в міжнародній повістці і легалізувати.

Проте в той же час слід нагадати, що Росія безперечно розраховує розігрувати основну частину своїй «українській партії» не на цих вересневих виборах, а дещо пізніше–глибокої осені, під час проведення президентських виборів в США, де напруження і ставки тільки наростають, і головне–під час передачі влади від Барака Обами наступному президентові.

Олександр Смолянский "Хвиля"