Точка відліку - 2 або Мотивація до народження дитини

Коли - те, дуже давно, народження дітей в сім'ї означало лише те, що діти будуть опорою для дорослих і допомогою в старості, і чим більше дітей, тим краще. З часом, пріоритети мінялися кардинально, у тому числі і погляди на те, яка кількість дітей найбільш прийнятно для сім'ї. Потім настав момент, коли доцільність появи дитини на світло почала пояснюватися наявністю або відсутністю економічних стимулів. Тобто, спочатку навчання, кар'єра, твердий фінансовий грунт під ногами, а вже потім–сім'я і дитина. Частенько–просто дитина, без сім'ї. В результаті, вік, в якому жінка вирішує народжувати першу дитину, істотно виріс. Це викликало негативні соціально - економічні наслідки: швидше старіння населення на тлі низької народжуваності, підкріплене високою тривалістю життя.У Європі, за даними експертів Інформаційної кампанії Stronger Together, намагаються вирішити проблему низької народжуваності різними методами. Наприклад, підвищити зайнятість молодих матерів, одночасно надавши право молодим батькам йти в декретну відпустку. Тобто, позбавитися від гендерної нерівності, при якій чоловік в сім'ї традиційно вважався добувачем і годувальником, а жінці відводилася роль дитячого вихователя і хранителя домівки.

Додатковим стимулом для народження дітей у багатьох європейських країнах являється соціальна захищеність молодої матері. Це і одноразові виплати при народженні дитини, і матеріальна допомога по досягненню дитини певного віку і виплати на відпустку.

У Скандинавських країнах, наприклад, в Швеції соціальні витрати, спрямовані на турботу про дітей, відпускні і грошові виплати складають 1,58% ВВП, а в Дании–1,63% (за станом на 2010 рік).Що стосується одноразових виплат на народження дитини, то, скажімо, у Великобританії найбільша сума доводиться на народження першої дитини, а на другого і третього–менша. Тобто, тамтешні законодавці роблять ставку на те, що сім'я заведе хоч би одну дитину.

У Україні ситуація з виплатами на народження дітей почала кардинально мінятися десять років тому. У 2005 році, навесні сума виплати складала 8,% тисяч грн, або більше 1,5 тис. доларів. У 2008 році сума збільшили до 12,3 тисяч грн на першу дитину, 25 тисяч на другого і 50 тисяч на третього і подальших. У 2012 році–знову збільшили до 27,3 тис., 54,7 тис. і 109,3 тис. грн Минулого року ці виплати стали складати єдину суму, яку об'єднали з виплатами по догляду за дитиною. Тепер на будь-яку дитину, що народилася, сім'я отримує 41280 грн

Зробивши припущення, що цього року в Україні народиться близько 500 тис.дітей, держава витратить трохи вище 20 млрд грн, тобто–1,2% від прогнозованого ВВП. Втім, з прогнозами краще не квапитися, тому що економічна і фінансова ситуація в нашій країні безпосередньо залежить від наявності або відсутності військових дій на Сході, запозичень МВФ і інших кредиторів, і інших важливих чинників.

Як стверджують аналітики Інформаційної кампанії Stronger Together, прямий зв'язок між розмірами виплат і народжуваністю, досить сумнівна. Якщо не поглиблюватися в складні експертні оцінки і цифри, то можна сказати одно: народжуваність падає в кризові для країни часи, і збільшується під час економічного зростання, незалежно від того, скільки держава платить за народження дітей. Хоча і скидати з рахунків виплати теж не можна, тому що ці засоби допомагають вижити в першу чергу соціально не захищеним сім'ям, яких останнім часом, на жаль, стає більше.Тобто, виплати по народженню дітей–це швидше стимулятор ухвалення рішення для сім'ї завести дитину, а не інструмент, за допомогою якого держава досягає мети по підвищенню народжуваності.

Для підвищення рівня народжуваності дітей грають роль інші речі, наприклад кардинальна реформа системи охорони здоров'я і скорочення рівня смертності населення (особливо чоловіків), наявність достатньої кількості місць в доступних дитячих садах, допомога молодим сім'ям від держави в придбанні житла. До речі, за результатами соцдосліджень, проблема відсутності власного житла є головною причиною, яка стримує укладення браків і стимулює розлучення серед молоді. Лише 33% молодих сімей мають можливість мешкати в окремих квартирах.

Що стосується міста Миколаєва і області, то тут ситуація виглядає не краще і не гірше за інші регіони країни.

Згідно з даними Головного управління статистики в Миколаївській області, за 2014г. чисельність готівкового населення області скоротилася на 4 тис. і на 1 січня 2015г. склала 1164,3 тис. чоловік. Зменшення чисельності сталося виключно за рахунок природного спаду.

У 2014г. у області зареєстровані 13,1 тис. тих, що народилися і 17,7 тис. померлих. Коефіцієнт народжуваності, в порівнянні з 2013г., збільшився з 11,1 до 11,2 новонароджених на 1000 готівкового населення. У сільській місцевості народжуваність традиційно вища, ніж в міських поселеннях (13 проти 10,4 новонароджених на 1000 жителів).

На динаміку народжуваності впливають як інтенсивність дітородінь, так і структурні зміни в половозрастной структурі населення. Найбільш активною дітородною групою були жінки у віці 25–29 років. На жінок цього віку доводилася третина загальної кількості тих, що народилися.Середній вік матері при народженні дитини минулого року склав майже 27 років, при народженні першої дитини–24 роки. Триває тенденція зменшення питомої ваги перших по порядку народження дітей і збільшення–других і третіх. У 2014г., в порівнянні з 2005г., доля перших дітей зменшилася з 58,3% до 46,6%. В той же час збільшилася питома вага других (з 31,1% до 36,1%) і третіх (з 7% до 11%).

У 2014 році кількість смертей перевищила число народжень в 1,4 разу.

Низький сумарний коефіцієнт народжуваності (середнє число дітей, яких народила жінка за увесь фертильний період)–що 1,5, що народилися проти 2,1, необхідних для простого відтворення населення призводить до зменшення кількості дітей і молоді у складі населення і зростання питомої ваги літніх людей, що негативно позначається на демографічній ситуації в області.

Що стосується дитячих садків, то за інформацією прес - служби міської ради Миколаєва, мережа дошкільних учбових закладів в основному задовольняє потреби територіальної громади. У місті забезпечено впровадження різних форм здобуття дошкільної освіти. Функціонують 89 дитячих садів, в т.ч. 74 - міській комунальній власності (16277 дітей), 5 - відомчих (747детей ), 10 - приватних, в них кількість дітей - 632. Мережа дошкільних учбових закладів представлена різними типами, а саме: учбовий - виховними комплексами «дошкільний учбовий заклад - загальноосвітній учбовий заклад» , санаторними, комбінованими, загального розвитку. Для дітей з порушеннями розвитку функціонують 6 ДУЗ компенсуючого типу, в них виховується 1330 дітей. Крім того, в 60 ДУЗ створені групи для дітей з порушеннями розвитку, яким надається спеціальна корекційна і реабілітаційна допомога.

Висновок.

Виходячи з особистого спілкування автора з парою молодих сімей, як з маленькою дитиною, так і без, а також аналізуючи листування на популярних спеціалізованих Інтернет - форумах, основну долю заклопотаності викликають наступні чинники: житло, своєчасні виплати посібників на народження дітей і по догляду за дитиною, наявність вільних місць в дитячому саду, страх перед вихід на робота після декретний відпустка, обумовлений сам наявність робота, як такий.

Наприклад, молода пара, пояснює небажання заводити дитину відсутністю власного житла і дуже туманною перспективою в його придбанні.

Інша пара, трохи старше, виховуючи однорічну дитину, не може звести кінці з кінцями, незважаючи на посильну допомогу батьків. Працює тільки чоловік, зарплата невелика, а зараз і зовсім мізерна, у зв'язку з інфляцією. Перспективи поліпшити матеріальне становище також туманні.На питання про другу дитину–сумно погойдують головами... Говорять, що прожити б і так, а що буде завтра–не знає ніхто. Не притягає навіть одноразова виплата при народженні.–Знаєте, скільки упаковка памперсів коштує? - запитують, - 300 гривен і вище. А дитяче харчування? Можна прожити?

***

Тобто, людей цікавить, передусім, день сьогоднішній. А, виходячи з економічної і демографічної ситуації в Україні, сподіватися на те, що темпи зростання народжуваності найближчими роками збільшаться, на жаль, не доводиться.

Ігор Пох, спеціально для «Злочинності.НІ»