Про велику рослітру

прочтения: 3289
28.06.2022 10:27

Літ/рою ми в нашій російській школі № 2 на Батьківщині Степана Бандери, в Калуші, називали російську літературу. Я закінчував середню освіту саме того року, коли стара програма мала бути заміненою наступним дороговказом русифікації українських дітей. Отже, якими головними творами «великої» російської літератури годували школярів в ті часи? Нагадаю класиків та спробую показати усю велич російських літераторів, за абеткою

  1. М. Гоголь, «Тарас Бульба». Цей етнічний україно/поляк М. Яновський був стукачем, отримував «гранти» від російського царя за возвеличення Росії та поливання брудом України, Польщі. Ніколя був рабом і творив рабську літературу для рабів. Де велич? По дорозі від українця до росіянина втратив розум і помер, так і не дійшовши до ганебного кінця запроданця власного народу. Вважав нормою ВБИВСТВО БАТЬКОМ СИНА, якщо той не підтримує російський царат. В Московії Івана Грізного, Петра І, Катерини ІІ вбивство власних дитини, дружини, чоловіка чи єдиного друга є традицією «великої» російській літератури.
  2. Ф. Достоєвський, «Злочин і кара». Раскольніков сокирою ВБИВАЄ хворобливу бабусю, яка не отримувала навіть мінімальну пенсію від держави – 2000 грн на місяць. Бабця у відповідності до тогочасного законодавства давала гроші в борг під проценти. Практично працювала, як банківський сектор. Росіянин, щоб не віддавати борг, вбиває кредитора. Як по сучасному, правда? В цьому і є велич російської класичної літератури – вічність тем. Педофіл Достоєвській люто ненавидів євреїв та українців.
  3. В. Короленко, «Діти підземелля». Цей малорос не сидів вночі в українських бомбосховищах, коли його російськомовні нащадки знищують міста України, де зрадник народився.
  4. М. Лермонтов та його вірші. З’явився посеред людей Михайло, як і Тарас Шевченко, в 1814 році. Порівняйте долі двох ровесників. Рідною мовою М. Лермонтова була французька. Воював проти чеченців, підкорюючи Чечню, приєднуючи Кавказ до Росії. Помер в 27 році, вбитий на п’яній дуелі. В чому полягає велич його віршів, ідеї котрих були запозичені у французькій та німецькій літературах (поет вільно володів німецькою мовою), вам не скаже жоден літературознавець.
  5. О. Пушкін, «Казки». Абсолютно всі сюжети були вкрадені в європейських казкарів, а не розказані алкоголічкою Іриною, донькою Родіона. Рідною мовою Пушкіна була французька. Вищу освіту він не здобув, ледве закінчив ліцей, був «слабий на передок». Дівчат, що вагітніли від його чорного прутня, кендзюравий мулат просто кидав. Сюжет про Є. Онєгіна вкрав у Д. Байрона, полюбляв матюкатись в листах, пліткувати про використаних ним жінок, підтримував російський царат.
  6. Л. Толстой, «Війна та мир». Граф, рідною мовою котрого, як у О. Пушкіна, була французька, кріпосних селянок вважав своєю власністю. Тому сексуально використовував їх так, як йому хотілось. В його селах всі діти були подібні на нього. Трагедійність багатотомної війни з миром від Толстого є дешевою виставою в порівнянні з трагедією Бучі, Гостомеля, Маріуполя, Рубіжного чи Харкова. Неповнолітній Н. Ростовій пощастило не потрапити до рук групових ґвалтівників – російських визволителів Європи від цивілізації. Спочатку удмурти, ханти, манси, нанайці, якути, марійці, буряти вибили б їй всі зуби, потім збочено зґвалтували усім взводом, а далі – застрелили. Дивись, Леве Миколайовичу, це ж твої руцкіє герої!
  7. І. Тургенєв, «Му-му». Герасим ВБИВАЄ власного єдиного друга – беззахисну собачку замість того, аби вбити садистку, яка наказала йому вчинити страшний гріх. Російська література вчила нас «нєпротівлєнію злу», якщо це зло продукує будь-яке начальство. Накази рабами не обговорюються, а мовчки виконуються. Сам франкомовний Тургенєв, який більшу частину життя мешкав поза Росією, мав одночасний секс з двома жінками – мамою та донькою, полюбляв сімейну груповуху.
  8. А. Чехов з його розповідями та п’єсами. Рідною мовою цього класика була українська, якою він не написав ЖОДНОГО ТВОРУ. Типовий колаборант, прислужував росіянам, як державній нації, в їхній боротьбі проти українців, на той час бездержавної нації. В чому велич його творів, я не знаю. Його літературна спадщина є унилимгавніщем, кажучи мовою його господарів.

Діти, які спрагло читали французьку, німецьку, англійську, польську класику, на російську літературу казали «літ-ра». Погоджуюсь з нашою коректністю в 70-ті роки минулого сторіччя. Нормальна українська література тоді була під страшною забороною, на відміну від світових надбань європейських письменників. Усю велич українського слова я відчув вже дорослим. В О. Арестовича це ще попереду. Якщо підполковник ФСБУ колись навчиться та почне читати українських авторів. А не роздивлятись власну маленьку культуру, проміж ніг.