«Наші Су-25 злітають бити ворога за лічені хвилини»

27.03.2023 06:01

Олександр Шульман і АрміяInform розповіли про роботу інженерно-авіаційної служби миколаївської 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова.


Успішна робота льотчика в повітрі залежить від тих, хто готує літаки до вильоту — інженерно-авіаційної служби. Серед обов’язків авіаційних техніків та авіамеханіків (фахівців з планера, двигунів і різноманітних систем та обладнання літака) — огляд, ремонт та технічне обслуговування літаків. Завдання фахівця — виявити та виправити будь-які неполадки від електричних проблем до збоїв у механіці літака, включаючи двигун, гальма чи шасі. Вони першими прибувають на аеродром та останніми з нього їдуть.

…Ми приїжджаємо на один з оперативних аеродромів, з яких працюють льотчики-штурмовики бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, ще в сутінках. Ранок холодний, на траві ще сріблиться іній.

Неподалік стоять літаки — штурмовики Су-25. Все здається якимось сонним та спокійним.

Аж раптом чуємо гул автомобільних моторів — це на стоянки літаків під’їжджають аеродромні пускові агрегати (АПА) та інші автомобілі. Механіки, як правило, спокійні, усміхнені люди з обвітреними обличчями в куртках із хутряними комірами. Вони, тихо перемовляючись, відкривають гондоли двигунів, розчохлюють кабіни, щось підкручують, вимірюють, роздивляються.

Як пояснює майор Сергій з інженерної авіаційної служби, «робота в авіаційних техніків є завжди — якщо навіть усе гаразд, перевірка зайвою не буває». Про те, як починалася велика війна, Сергій згадує спокійно:

- Вранці 24 лютого минулого року замість будильників пролунали перші вибухи. Я приїхав на аеродром, і ми одразу почали діяти за схемою виведення техніки з-під удару. Ми швидко підготували літаки, і до того, як росіяни почали масований ракетний обстріл безпосередньо стоянок, всі борти встигли злетіти в повітря. Наша частина не втратила від ракетного обстрілу жодного літака. Самі техніки після відправки літаків почали готуватися до перебазування на інший аеродром, і того ж дня ми вже працювали з нього. Спочатку було важко, не вся потрібна нам техніка з обладнанням змогла швидко доїхати до нової точки, люди кілька ночей взагалі не спали, поїсти змогли через добу. Потім було ще одне перебазування, і вже рік тут працюємо.

У розмову вступає ще один офіцер інженерної авіаційної служби - майор Максим:

- Про те, як виводити техніку з-під удару, ми знали добре, бо готувались до цього під час багатьох навчань. Із завданням впоралися, всі борти пішли, а ми під обстрілом почали вантажити все необхідне обладнання на два КАМАЗи. Загалом ми все досить швидко змогли завантажити і вивезти. З облаштуванням на новому місці було, щиро кажучи, важко. Спочатку ночували в якихось ямах, але з часом все наладилося, нині живемо в комфортних модулях.

Коли заходить мова про бойові пошкодження літаків, Сергій і Максим ненадовго замислюються, потім переглядаються і кажуть, що як таких бойових пошкоджень від уламків, куль, снарядів було не дуже багато. Усували або прямо на аеродромах, або в ремонтних підрозділах.

Потім згадують, що на початку великих боїв було багато ударів літаків об гілки дерев — льотчики-штурмовики працювали на гранично малих висотах, і ці мітки привозили часто, особливо у перші місяці. Нині таких проблем немає. Літаки стоять цілодобово готові до вильотів, заправлені, заряджені.

А потім розмова переривається — чутно, як хтось невидимий кидає в рацію кілька кодованих слів.

І все миттєво змінюється — зовні майже невловимо, але незворотньо.

Льотчики в сіро-зелених комбінезонах, перекреслених білими ременями системи, біжать до літаків, поправляючи на ходу шоломи. Скрегочуть по бетону металеві драбини. Відкидаються і майже одразу ж закриваються ліхтарі кабін.

Свистячий гул, полум’я із сопел, механіки висмикують стоянкові колодки з-під коліс, і штурмовики повільно рушають з місця.

Викочуються на злітну смугу. Короткий розбіг, швидкість відриву, і пара пішла.

На бетоні стоянки залишилася випалена, закопчена чорна пляма.

Тиша в ефірі.

Безвітря — сачок висить смугастою ганчіркою.

10 хвилин…

Тиша.

20…

Зараз, ось у ці хвилини вони мають виходити на ціль.

Пів години…

Сорок хвилин…

У такі хвилини розумієш справедливість фрази з відомого фільму «В бій ідуть лише старі» з українцем Леонідом Биковим у головній ролі, що найважче в роботі техніка — чекати.

Дивитися на годинник. До різі в очах вдивлятись у небо.

Чекати на повернення з польоту…

Фотофакт