Про загрозу «абсолютної толерантності» або «Той, хто нічого не обіцяє, нікому не винен»

Читають: 0Прочитали:7205Коментарів:0    Рейтинг: (4323)   
На мою думку, ситуація не така критична для діючого Президента, як би хотілося багатьом.

Олександр Кушнір
В класичному розумінні толерантність – це, по суті, неможливість захистити себе від шкідливих чинників, які ведуть до неминучої загибелі. Тому переконаний, що ніхто не може залишитися осторонь визначення свого майбутнього. 

Українці – нація, яка унікальна своєю жагою до волі та власного бачення розвитку. Свобода та самостійність прийняття рішень щодо майбутнього – це, безумовно, конкурентна перевага у порівнянні з іншими країнами. Проте, останнім часом помітив тенденцію до нетерплячості: «Хочу все і одразу». При цьому, найчастіше такі мріяння мають саме ті, хто вважає, що для досягнення мети не потрібно працювати. 

Чому саме так? Звідки ж у нас зароджується думка, що для процвітання всі проходять важкий шлях обмежень, дискомфорту, невпинної праці за неспівставну оплату - для того щоб запустити економіку і процвітання своє і батьківщини, а ми всупереч усьому повинні все отримати водночас?

Одним з пояснень може бути наше дитинство. Саме в дитинстві ми отримуємо основні настанови на життя та розуміння як і що існує. А тепер згадайте основні підсвідомі посили казок, які нам читали у дитинстві. 

Пам'ятаєте золоту рибку, яка виконувала бажання? Або казку, в якій все було «по щучьему велению, по моему хотению?» Або ту, де пічка возила туди, куди було потрібно, чи про трьох із ларця, що виконували усю роботу за головного героя? Список величезний. Що об'єднує всі ці історії? Правильно: головний герой отримує все, що тільки-но забажає, без будь-яких зусиль. Тому для мене цілком логічно, що існує велика частина суспільства, яка переконана в можливості чуда. Більш того, переконаний, що така частина є у кожної нації.

На такі роздуми останніми днями мене навели різні бачення результатів виборів.

Особисто для мене передвиборча кампанія до першого туру характеризувалася тим, що 90% кандидатів працювали на одному полі. Всі ті, хто боровся за головне крісло країни, спрямували весь свій запал на боротьбу проти однієї людини – Президента Порошенка. Саме на полі діючого Глави держави відбувалися обговорення програм, вирішувалося, яким чином рухатися, як краще розгортати чи згортати розпочаті реформи, проводили порівняння геополітичних напрямків, тощо. Все це палко обговорювали, працюючи з більшою частиною суспільства.

В цей самий час, іншій частині суспільства запропонували просту модель, якій взагалі не потрібна програма, неважливі розповіді про шляхи її реалізації, адже як можна втілювати у життя те, чого немає? Можна ж просто запустити гарну картинку.

Як колись сказав Жванецький: «Думати так важко, тому більшість судить». Саме так і сталося, і, як наслідок, ми отримали частину суспільства, наших близьких, сусідів, колег по роботі, які чи не бажають думати, чи мають протестний настрій. Голосують із міркувань показати, що бачать розвиток країни інакше. Але в даному випадку головне - не запустити процес до точки неповернення і не згубити державу. Я ж зупинюсь на іншій категорії.

В силу різних обставин є ті, хто не розрізняє масштабні питання, є ті, які вірять, що в казино чи на гральних апаратах можна зірвати джек-пот. При цьому, остання категорія навіть щось робить – грає кожен день, програє, але не втрачає надії на те, що ось-ось все вийде. Разом із цим, не можна не розуміти, що країна і ми - її громадяни – це не ставка в казино.

Результат виборів показав, що група людей, яка описана вище, становить 5,7 мільйонів, або 30% тих, хто проголосував. З першого погляду такий результат виглядає дуже вагомим, однак, не слід забувати, що залишається 70 відсотків тих, хто, голосуючи обирав кандидатів із різними поглядами. І ці кандидати явно не кіногерої, а ті, що, не дивлячись на свою різноманітність, представляли українцям свої програми розвитку, йшли на вибори зі своїми командами. Також, не можна забувати й про те, що на вибори прийшли не всі, хто міг проголосувати. Саме тому, не можна говорити про те, що третина населення підтримує кіношного героя.

Переконаний, ситуація не така критична для діючого Президента, як би хотілося багатьом.

Люди проголосували, а численні ЗМІ урочисто оголосили переможця, забувши про те, що у першому турі немає переможця, а є кандидати, які пройшли до другого туру. Не варто в ейфорійному настрої забувати, що у другому турі обидва кандидати не вийдуть з тими відсотками, які мали під час першого, - все почнеться спочатку, і це вже буде зовсім по-інакшому. 

Крім того, до другого туру нового сезону «Слуги народу» не буде. Не буде нічого нового, отже вважаю, що максимальна кількість прихильників героїчного персонажа була виявлена у першому турі. 

В той же час у Президента залишилися 70 відсотків виборців, які прийшли голосувати. Віддаючи свої голоси у першому турі, ці люди довели, що вони впевнені в тому, що країна повинна існувати, а принципи формування розвитку країни важливіші за фільми. Водночас, багато передвиборчих програм кандидатів, якщо уважно проаналізувати, фактично знаходяться на різних стадіях реалізації. 

Крім того, переконаний, що багато освічених людей, які в силу різних обставин не взяли участь у першому турі, перед загрозою втрати державності, усвідомлюючи всю відповідальність і маючи громадянську свідомість, не лише візьмуть участь у другому турі, а й активно займуться обговоренням серед своїх близьких, рідних та сусідів програм кандидатів, шляхів розв'язання проблем. І коли люди почнуть порівнювати програми кандидатів, вони побачать, що їм буде потрібно оцінити стратегію з чіткими кроками та декілька серій серіалу. Думаю, що кожен із нас розуміє, що життя - це не лише дві години кінофільму увечері. 

Так, кожен із нас у процесі роботи помиляється, деколи це дає плюс, деколи мінус. Але не помиляється той, хто нічого не робить, а по-справжньому мужня і гідна людина це розуміє, працює над собою і виправляє помилки. Ось це і є реальне життя. Тільки коли ти актор, у тебе все просто - бери написаний текст і грай, будь переконливим, а сценаристи, або ляльководи все інше зроблять за тебе. Адже головна задача актора є в тому, щоб йому повірили. 

Я особисто не підтримую тих, хто називає різними образливими висловами прихильників Зеленського. Але з іншого боку, з точки зору медицини, при абсолютній толерантності наступає смерть організму. У нашому випадку, при абсолютному прийнятті того, що це норма – голосувати, не знаючи за що, обирати керманичем країни кіношного героя, без будь-якого уявлення про його реальні дії на посту Президента – це смерть української державності. 

Тому я проти абсолютного сприйняття позиції вибору «кота в мішку». Останні два дні особисто для мене показують той факт, що важливу у виборному процесі подію – дебати, намагаються перетворити на шоу, або на Слугу народу-2, 3, 4, 5, чи скільки там? Навіщо? Щоб люди стомились від цієї теми?

Дебати – це можливість наочно переконатись у тому, що буде з нашою країною у найближчі роки, або навіть місяці. Це як раз спроба народу відійти від фрази про те, що «нам ніхто нічого не винен», бо ні, винен. А якщо дійсно не потрібно дебатів, не потрібно зустрічей з громадами, то ми просто візьмемо і поставимо галочку за концерти. Просто оберемо і таким чином точно не промахнемося, тому що той, хто нічого не обіцяє, нікому не винен. А у такому випадку можна бути переконаним – кіношний президент на всі 100% виконає програму і претензій до нього зовсім не буде. Бо як можна вимагати те, що ніхто не обіцяв? 

Олександр Кушнір, заступник голови Миколаївської облдержадміністрації 


Олександр Кушнір

Комментарии отключены администрацией сайта.
Телефон редакции (0512) 709-666



українськийполітика