Перспективи дострокових виборів у Верховну Раду: гравці, мотивації, ресурсна база

Ясне одно—осіння електоральна кампанія буде найзапеклішою за останні роки. І, можливо, одній з найдорожчих. Навіть якщо українці мінятимуть склад усього лише місцевого самоврядування.

При цьому можна сміливо стверджувати, що кампанія вже почалася. Причому з гучних акцій: як на вулицях так і в парламенті. Зрозуміти хитросплетіння інтересів в урядовому кварталі і київських офісах сходу складно. Спробував розкласти мотивацію і інтереси за примітивною схемою бінарного вибору. Можливо, результати будуть цікаві не мені одному.

Розстановка сил

На перший погляд, все зрозуміло. Є партії, є бізнес. Але розглядати лише формальну сторону не зовсім правильно.Більше виправдано спробувати структурувати групи по цінностях, інтересах. Или близькості тактичних цілей. Виходить наступна картина.

Під час Революції гідності основним суб'єктом стосунків був майдан. Саме люди впливали на процеси (згадайте хоч би «кулю в лоб» ). Їх запит на оновлення влади йшов в розріз з готовністю політичних сил на «вигідний компроміс». На цьому, до речі, погоріла «Свобода». Згадайте невиразну позицію Тягнибока у кінці 2013. Природно, що гарячкові спроби цієї сили повернути вплив на початку 2014 не дали результату.

Проте після втечі Януковича і двох електоральних кампаній оновлення суспільства не сталося. Що цілком виправдане. Народ зберіг суб'єктність в політиці. Але один «народ України» без сформованої еліти (лідерів, груп впливу—називайте як хочете) як хвиля на морі: він хороший для опору, завдання загального фону.Але надзвичайно поганий для вироблення чіткої системи взаємодії усередині суспільства. Адже саме нова еліта повинна була формулювати цілі, рекламувати їх. Увы, структурне оформлення нових партій, груп доки тільки йде. Тому нова українська влада схемний виглядає так:

1. Нові лідери є. Але вони доки не мають структур, ресурсів для повного перехоплення влади. Їх формування тільки йде.

2. В результаті суспільство вимушене було вибирати «кращого з гірших» —розглядати в якості влади давно знайомі бренди. Виключенням можна назвати «Самопомич». Але це не стільки об'єднання навколо ідеології, скільки клуб за інтересами новачків в політиці. Партією цьому бренду ще належить стати.

3. В умовах відсутності своєї чітко працюючої структури значна частина нових лідерів вливалася у вже існуючі партії.Причому, не приховуючи того, що вони сліпо не наслідуватимуть партійну дисципліну.

4. При цьому старі сили, для яких вигідне збереження системи існування України, побудованої з 1991 року, нікуди не поділися. Більше того, вони практично повністю зберегли фінансові, медійні і навіть людські ресурси. Проблеми торкнулися усього лише невеликої групи з колишнього ПР. Ті ж, хто не був у близькому крузі «донецьких» чи тим більше працював з їх опонентами нікуди не поділися.

5. При цьому народ зберіг свою суб'єктність і вимагає оновлення еліт. На цьому фоні старі сили так само потрапляють у владу. Але вже під іншим видом. Частина як фактично «регіональні еліти» —той же опозиційний блок. Частина під гаслами популізму. Частенько радикальнішими, ніж виставляють нових осіб в політиці. Озирніться: новачки вимагають зміни закону.А хто кричить про «негайну люстрацію» , «посадку усіх і уся» ? Та ті ж старі знайомі. Їм що - те заважало реалізовувати ці плани останні 24 роки?

6. Бізнес - еліти фактично розділилися. Йдеться не лише про олігархів, але і про представників «звичайного» середнього і великого бізнесу. Невелика група зробила ставку на успіх реформ. При цьому твердо розуміючи, що при їх провалі «особистої катастрофи» не станеться–збитки будуть некритичними. Друга група зайняла вичікувальну позицію, ставлячи на швидке повернення до звичних схем взаємодії влади і суспільства. Тим паче, що вже як мінімум двічі в історії України це відбувалося.

В результаті українська влада сьогодні–це дивовижний коктейль старих сил, нових амбітних лідерів і випадкових в політиці людей. Ні про яку єдність на рівні цінностей і цілей, природно, не може йти мові.Більше того, навіть усередині коаліції інтереси частенько протилежні. Групи «депутатів від олігархів» знаходяться у фракціях, які займатимуться деолігархізацією. Що купили місце в списку сидять поряд з тими, кого запросили за заслуги. Прибічники лібералізації в одній партії з апологетами державного регулювання.

Природно, така ситуація не задовольняє нікого. Тому ще задовго до парламентських виборів (і до відходу «Народного Фронту» з групи шанувальників Леді Ю.) я стверджував, що теперішня Верховна Рада навряд чи дослужить до кінця призначеного законом строку. Не відмовляюся від цих слів і сьогодні. Але, поки існує хистка рівновага. Якщо перефразовувати класика «марксизму - ленінізму» одні не можуть, інші не хочуть. У нових сил доки немає достатньої кількості ресурсів (людських фінансових, медійних) для перехоплення влади. Старі сили так само дещо обмежені в людях.Але, маючи фінанси і структури побоюються перезавантаження влади–запит суспільства на нових осіб не зник. Це в першу чергу торкається лідерів теперішньої коаліції.

Отримуємо 5 груп.

1. Нові сили
2. Популісти
3. Прибічники реформ з числа старих лідерів
4. Прибічники збереження старої системи
5. Просто лобісти інтересів бізнесу

Найзабавніше те, що 5 груп в тій чи іншій мірі представлені практично в кожній політичній силі. Причому в успіху перетворень країни зацікавлені усього лише дві групи з п'яти. Частково сюди можна додати лобістів–враховуючи, що великий бізнес розділився. Але ця група у разі поразки «реформістів» з легкістю прилучиться до нової влади. Тим паче, що схеми впливу давно відомі.

Робота новачків

Але Україна не коштує на місці. Хоча того еліти або ні, країну реформувати доводиться.І ці реформи істотно змінюють баланс сил. З одного боку у владу приходить багато новачків. Фактично «з вулиці». З іншою практична реалізація реформ (яка, на щастя починається) істотно обмежує вплив старих сил. Йдеться, природне в першу чергу про виконавчу владу—у парламенті хистка рівновага, яка не влаштовує нікого.

Для наочності створив декілька схем з простими графіками. Рівень графіків і динаміку оцінив на основі наступної таблиці: кожною з п'яти груп виставив бали від 1 до 10 по 5 параметрам:

1. Ресурси: доступ до фінансів і медіа
2. Люди–наявність кадрового резерву (який приймає суспільство—важлива обмовка)
3. Готовність суспільства прийняти цю групу як виразника своїх інтересів
4. Технології—наявність апробованих (у ідеалі тих, що добре пропрацювали) схем роботи з населенням. Без уточнення яких:тут і «гречка» і роз'яснювальна робота. Ключовий параметр—ефективність в українських реаліях
5. Вплив на процеси—якою мірою та або інша група робить впливи на процеси усередині країни і на поза нею.

Вийшла забавна картина. От як виглядає таблиця по виконавчій владі:

Як видно з графіку (чи, швидше з таблиці) вплив груп реформаторів на ухвалення рішень в Україні росте. Але росте різними темпами. Прибічники реформ із старих політичних сил, мають обмежену «крамницю запасних» : кількість кристально чесних і одночасно ефективних управлінців завдяки системі виживання в держапараті надзвичайно мало. Нові кадри притягуються з числа нових лідерів або «з вулиці». Це позитивний процес, який поза сумнівом веде до оновлення влади. Таким чином «новачки» швидко набирають силу.Але, якщо придивитися уважніше, їх зростання доки залежить від союзників. Нові сили, на жаль, не мають власних фінансових і медійних ресурсів. У цьому аспекті вони–явні аутсайдери серед усіх груп.

Між тим вплив «прибічників старої системи» і бізнес - лобістів неухильно зменшується. І це незважаючи на переконливі ресурси. А так само наявність технологій впливу на суспільство. Ура - патріотам раджу поглянути на результати виборів а так само на поступову зміну політики ряду провідних ЗМІ. З іншого боку процес об'єктивний. Прихід нових людей в управління означає відхід старих і зміну схем. У тому числі тих, на яких грунтується сила частини політичних і бізнес, - груп в Україні.

Це основний фон, який створився сьогодні. Причому ситуація критична як для прибічників реформ так і для їх супротивників. Успішні дії реформаторів в 2015 році зведуть до мінімуму вплив старих груп.З іншого боку їх опоненти ще досить сильні для ефективної протидії. Можна стверджувати, що на тлі затишшя на фронті в кабінетах йде надзвичайно запекла боротьба. Причому обидві сторони формально виступають за реформи. Але одна з них намагається максимально зберегти стару систему ухвалення рішень. Типовий приклад—голосування за зміну закону про державну службу. Стараннями «попередників» норми підбору персоналу такі, що людини, що потрапила в число «слуг народу» , викинути з обойми кадрового резерву практично неможливо. Погляньте на результати голосування. Проект нового закону в першому читанні протягнутий, якщо не помиляюся, з третьої спроби. Причому мінімальним числом голосів. Подібні приклади можна наводити довго. Починаючи від системи тендерів і закінчуючи оподаткуванням або контролем за діяльністю чиновників.

Ще одним негативним чинником є те, що Україна вступила з найнебезпечніший період реформування—катастрофічне погіршення якості життя населення. Парадокс цієї ситуації в тому, що незалежно від того, хто буде при владі через рік - два настане поліпшення ситуації. Але доки народ, що чекав швидкого приходу ситного життя розчарований. Як якістю реформ так і їх швидкістю. На цьому етапі закінчилися спроби трансформації в десятках країн. Реформатори просто не утрималися у влади. Причому на зміну їм у більшості випадків прийшли не «реакціонери» , а звичайні популісти. Ті, які гарантували хліб і видовища тут і зараз.

А тепер погляньте ще раз на графік. У Україні відбувається те ж саме. Популярність популістів (вибачте за тавтотогию) росте загрозливими темпами. Тим паче, що на берегах Дніпра вони зайняли дуже зручну позицію. Ніби як увійшли до коаліції.Але при цьому не забувають буцнути «безглузду владу».

Вибори. Чи будуть вони місцевими або ще і парламентськими

У такій ситуації Україна входить в період нової електоральної кампанії—згідно із законом восени 2015 року пройдуть місцеві вибори. Це як мінімум. Як максимум—парламентські. Причому на другий сценарій більшість з груп вже працює. Правда, стартові умови у усіх різні. Для ілюстрації пані ще одну схему—лінійний розподіл розкладу сил в прицілі на парламентські вибори.

Як бачимо повне бажання брати відповідальність за країну є лише у однієї групи—нових реформаторів. Але, на жаль, ця група розкидана по різних політичних силах. Молоді «пост майдановские» партії слабкі. У новачків немає створених під політичні компанії структур. Так само як і немає і ресурсів.Или, якщо бути точним, адміністративний ресурс з'являється, але навряд чи буде використаний. Це суперечить принципам реформаторів. Одночасно з цим популярність старих партій, що виступають за реформи падає. І цей процес триватиме як мінімум до появи першого результату, який можна буде представити суспільству. Це може бути що завгодно: від перемоги на фронті до нової поліції по усій Україні. Причому, найзабавніше те, що суспільство жадає «картинки». Тому як результат приймаються не дані про структурні реформи (більшість, на жаль, не зрозуміє многабукафф і многацифирь), а саме те, що можна помацати.

Тому незважаючи на настрої в суспільстві і бажання брати більше відповідальності сили реформістів вряд підуть на парламентські вибори цієї осені—їм важливо отримати привід, видимий результат реформ. А заразом і почекати доки вплив їх опонентів зменшитися (див. діаграму 1).

Проте в цей же час нестримно росте вплив популістів. Природно, що «меншість більшості» не хоче брати усю повноту влади самостійно. Та і назвати їх тими, хто в змозі ефективно реформувати країну так само не виходить. Але це популістам і не треба. Ідеальний варіант для них—гра на балансі сил і протиріччях. Якщо порівнювати з новітньою історією України, то що - те на зразок періоду 2007-2009 рр. Тобто стара злегка «подмарафеченная система». Якщо ж не дай Бог їм звалитися на голову уся повнота влади—теж нічого страшного. У будь-якому разі кінець 2016 буде трохи легший—можна заявити про успіхи. А далі—знайти зовнішню проблему. Пам'ятайте старий київський анекдот про кашель в маршрутці «не розбігайтеся громадяни, у мене не пташиний грип а усього лише туберкульоз». Зараз навіть пташок чіпати не потрібно. Є Крим, є Донбас.

Але популісти не маю ресурсів. Зате їх має бізнес. І їх має стара еліта. Перші розуміють, що під прапором «міцних господарників» вони можуть посилити вплив. Але людський ресурс олігархів - політиків обмежений—їх мало. Залишки ПР навряд чи переможуть—занадто вже сильно налагоджений проти них народ. Висновок природний—дати ресурс на розгойдування ситуації популістам. Що, в принципі ми вже і спостерігаємо. Але цей тільки початок.

Природно, на розвал коаліції популісти не підуть. А ось відкликати голоси під законами, блокувати трибуну, зривати голосування цілком. Мета—повернути Раде вигляд «балагана». А потім можна спробувати викликати урядову кризу. І ось тобі нові вибори.

Такий сценарій, до речі, цілком підходить і для Кремля. Путіну важлива не людина на Банковій.Йому важливо зберегти потворну систему взаємодій яка була властива Українській державі 23 останні роки. А хто отримає кірочки, булаву і значок—все одно. Тому в потрібний момент від східного сусіда можна чекати всього. У тому числі і спроби провести маленьку звитяжну війну. А якщо не вийде перемоги—її зроблять ЗМІ. І, у разі роботи ряду політиків на дострокові вибори у ВР до московських медіа додадуться і ряд українських.

Втрачати супротивникам реформ нічого—на кін поставлено їх майбутнє. І якщо вони упустять шанс 2015-2016 рр., потім може стати пізно. Природно це бачить і кістяк коаліції. І, природно, намагатиметься не допустити дострокових виборів парламенту. Для реформаторів вигідна така кампанія ближче до другої половини 2016. Тому вірогідність просто «місцевих виборів» цієї осені велика. Правда простими їх назвати буде складно.

Місцеві вибори

Розклад сил і популярності, вказаний в графіці до виборів у Верховну Раду справедливий і для місцевих виборів. Більше того, враховуючи прийдешню децентралізацію, отримання більшості в радах на місцях відіграє важливу роль для усіх без виключення політичних сил. Коротко спробую описати інтереси кожної з них.

Реформатори.Нові сили. Участь і найголовніше перемога у ряді регіонів дозволить їм:

1. Створити структури і набрати бракуючий актив на місцях

2. Вийти на природних спонсорів ринковиків—середній і малий бізнес на місцях

3. Впливати на проведення реформ на місцевому рівні

4. Організувати систему підготовки кадрового

5. Продемонструвати свій потенціал суспільству (з прицілом на парламентську кампанію)

6. Для партій що не пройшли в Раду—показати свою спроможність.І підготуватися до парламентських виборів.

Прибічники реформ з числа старих лідерів.Тут дещо складніше. Ці політичні сили вже переконалися, що не усі їх прибічники є такими насправді. Внутрішня фронда—небезпечна річ. Особливо коли вона підкріплена особистим інтересами «збереження фінансових струмочків» чи підживленням політика з боку великого бізнесу. Тому окрім стандартних цілей посилення впливу і контролю над реформами на місцях ці сили переслідуватимуть такі цілі:

1. Провести відбір і оновлення місцевого активу

2. Упорядкувати систему фінансування партій, ухвалення рішень і їх виконання

3. Обкатати на практиці нові гасла і підходи, які розробляються до парламентської кампанії

4. Отримавши контроль над територіями - вотчиною ряду олігархів змусити останніх йти на компроміс.Як в позиції по підтримці реформ так і у банальному спонсорстві партійної діяльності

5. По можливості вийти на нові регіони—території, на яких доки обираються колишні члени ПР.

Прибічники збереження старої системи. Територія по якій обираються ці товариші скорочується з кожним роком. Опозиційний блок (як і близькі до нього групи депутатів) ризикують перетворитися на типову регіональну (не від слова ПР а від території) силу. Аналогічну клану Балог, який непогано живе і обирається після смерті колись могутнього «Єдиного Центру». Але такий варіант не задовольняє амбіції лідерів. Відповідно ставитимуться і завдання:

1. Максимально вийти за географічні кордони східної України—продемонструвати національний рівень партії

2. Отримати повний контроль над рядом важливих місцевих рад.Що в умовах децентралізації змусить центральну владу шукати компромісу

3. Продемонструвавши успіх зберегти старих спонсорів і (якщо вийде отримати контроль над рядом територій) «переконати» приєднатися до спонсорування партій нових людей

4. Відновити структури, які розпалися після Майдану.

5. Створити передумови для успішного проведення парламентських виборів (якщо не вдасться розпустити ВР в 2015 - м)

У популістів завдання простіше.Їм не потрібний повний контроль над територіями. Що з ними робити? Для них важливіше отримати практично скрізь впливову фракцію. І далі продовжувати готуватися до парламентських виборів. Більше того, якщо вибори ВР будуть вже в 2015 - м, то партії лідерів з косою і вилами швидше за все пустять місцеву кампанію (за винятком великих міст) на самоплив.

Бізнес.Для цієї групи не потрібна уся Україна.Тут важливіше зберегти (чи отримати) повний контроль над територіями, де розміщені їх активи. У такому разі незалежно від ходу реформ вони зможуть перекладати частину своїх соціальних витрат на плечі місцевих бюджетів. І з новими аргументами вимагати у центру послаблень для власного, але «градоутворювального» бізнесу.

Друге завдання–добитися гучної поразки реформаторів. Що якщо не зупинить реформи, то принаймні зменшить і без того їх неспішний ритм.

Чого чекати?

Давати прогнози–справа невдячна. Але аналізуючи інтереси зрозуміло, що влітку буде зроблено величезну кількість зусиль на створення парламентської кризи. І, як наслідок, розпуск Рады. При цьому ситуація виглядатиме анекдотично—усі сторони присягатимуться «пам'яттю предків» у відданості Україні, жаданню реформ і турботі про людей.І, природно витрачати величезні засоби на рекламу. Звідки ті візьмуться під час кризи? Від великого бізнесу, якому є що втрачати у разі успіху реформ.

Єдиними політичними силами, які будуть чужими на цьому святі щедрості виявляться ті, хто дійсно працює над реформуванням країни—нові політики. Їх потенційні спонсори—населення і дрібний бізнес—в умовах кризи неплатоспроможні. А олігархам реформатори не цікаві.

Якщо ж Рада встоїть, то вже восени отримаємо небачену по напруженню кампанію по виборах місцевого самоврядування. І, враховуючи, що у усіх учасників на карту поставлено набагато більше, ніж просто депутатський значок, можливий рекорд по кількості грошей, викинутих на вибори. Що, в принципі, вже не погано в умовах кризи—рекламний ринок хоч оживе. Ну і, природно, нудно не буде. І це, зверніть увагу, без урахування подій на фронті.

Ігор Тышкевич "Хвиля"