Дзвінок для імітаторів...

Приведу текст Романа Бочкалы. Додати що - те дуже і дуже складно...

Роман Бочкала :

Пару слів про Мукачево. Ніхто толком не знає, що сталося, не кажучи вже про причини. Але виведення найглобальніші. І скільки Україні днів залишилося, і цій владі скільки годин залишилося... Ну і звичайно рука Кремля... Куди ж без неї. У фейсбуках раптом прокинулися мудрі сови, яких усі знають. Навіщо нагнітати, до чого безглузді узагальнення?

Як по мені маємо справу з проявом класичного військового синдрому.Хлопці повернулися з фронту. У мене загальні знайомі з ними по ДУК ПС. Реальні воїни. І я згоден з ними в тому, що воювати, в широкому значенні цього слова, треба не лише на сході, але і у себе удома. Але воювати звичайно іншими методами. Для мене, як напевно і для усіх адекватних українців (до яких смію себе зараховувати), вітчизняні казнокради і корупціонери ні чим не краще російських найманців.

І ось люди з війни, а яке - те лайньо і які - те шаранычи починають їм розповідати, де що і чиє. Йдіть мол хлопчаки воюйте, не заважайте нам тут. Тут вам не АТО. Сто пудовий. Але тільки, хлоп'ята, як раніше вже не буде. І тут звичайно питання до кого? Правильно. До нашої доблесної варти порядку. До кришевателям нашим доблесним в погонах. СБУ не знає поіменно контрабандистів, хто які теми веде? Не смішіть. Менти і прокурорські не в курсі, яке лайньо чим дихає? Варта порядку як стригли свою десятину так і стрегут.А тут хлопці воювали. Їм це не подобається. Вони це органічно не можуть терпіти! Вони не за це кров проливали. Ви представте взагалі людину, яка рік не був удома, повернувся, а все точно також сумно, як і було! Ті ж лайньо. Тільки цинічніше, тому що війна на дворі.

Вважаю губернатор, глави обласного МВС і СБУ мають бути відправлені у відставку. І це по менше мірі! І бійці абсолютно справедливі у вимозі звільнити авакова, ментівська риба гниє з голови.

Треба негайно організувати слідчу комісію з фактів контрабанди. Це ж адже не для кого не секрет, що Закарпаття просто пронизане цим чорним бізнесом! З лайньо зняти недоторканість і заарештувати. А доки, щоб воно не утекло, приставити держохорону, контролювати кожен крок. Бійців ДУК ПС, учасників цієї історії, безумовно роззброїти.

Ніхто не надавав їм право, при усій щирій повазі, роз'їжджати по мирній території зі зброєю і тим більше незаконно його застосовувати. Але цей факт ще треба встановити. Винних бійців, якщо такі є, судити. Ніяк інакше. Але тільки не руками продажних суддів, які напишуть, що згори скажуть. А судом присяжних. Нехай народ вирішить. Це якраз той випадок, коли все неоднозначно.

У нас незвичайна в країні ситуація. Загальними мірками не вимірюється. У нас 50 тисяч тих, що демобілізовують сумарно буде цього року! Терміново потрібна державна програма по психологічній допомозі бійцям, організації їх зайнятості. Нашими героями ніхто окрім волонтерів не займається! І друге - жорстоке викорінювання злочинних схем колишньої епохи. Влада просто намагається реставрувати старий фасад і жити як раніше. І в цьому головна біда. Кулявлобы усіх рівнів, замисліться! Саме ви штовхаєте цю країну в пекло.

І аналітика від Святослава Швецова :

Шість поганих наслідків для України і Петра Порошенка після подій в Мукачеві

Мукачеву сталися відомі події.“Правий сектор”стрілявпо міліції. Міліціястрілялапо“Правому сектору”. Троє убитих, декілька поранених. Уся Україна на вухах.“Правий сектор”збираєтьсябіля АП. Порошенконаказавроззброїти бійців ПС. Ярошстверджує, що міліція стріляла першою. Що усе це означає?

Те, що насправді відбувається не укладається в рамки конфлікту «хороші проти поганих». Як би хто особисто не оцінював ту або іншу сторону. Все набагато ширше і сумніше. Зараз мивидимий аналог Врадиевки літа 2013 - го в нових умовах, що змінилися.Те що відбувається—це останній маркер того, що система нинішньої української владиможе тепер рухнути у будь-який момент. Таким же маркером була Врадиевкадва роки тому. Т.е. що - те подібне неминуче повинне було статися. А конкретний привід не має значення.

Тепер, як і після відомих подій два роки тому в Миколаївській області, неминучий силовий шлях ліквідації нинішньої влади. З якого приводу, в який термін і в якій саме формі передбачити неможливо. Але загальний напрям процесів остаточний зрозуміло.

Українська псевдоеліта, яка нічому не навчилася після Майдану, привела систему в остаточний занепад. Який, на даний момент, характеризується наступними ознаками:

1.Держава втратила монополію на насильство.Неабиякою мірою цьому сприяла позиція влади— «ні світу, ні війни» з РФ.У результаті ми з одного боку маємо мобілізацію протестної частини українського суспільства. В т.ч. і озброєну мобілізацію. При тому, що ця частина суспільства украй неоднорідна по своїй якості.

З іншого боку на особу нестан і, головне, небажання «старих» силових структур боротися за збереження нинішньої правлячої псевдоеліти у влади. В т.ч. і тому, що значна частина «силовиків» не упевнена в перспективах власного збагачення в майбутньому. А «нові» силові структури не створені. оскільки цілі і завдання «нових силовиків» входять в конфронтацію з інтересами правлячої псевдоеліти.

2.Держава втратила право на арбітраж.Тотальна корумпованість усіх судів, прокуратур, мвд привела до того, що звичайний громадянин починає шукати правди і захисту або у «робин гудов» , або сподіваючись на власні сили. Рано чи пізно це неминуче призводить до силового протистояння.Спочатку до локальних, потім до загального.

Окрім цього, нинішня українська владане може «розвести по кутах рингу» основних бенефіціарівнинішній конфігурації державної системи—фінансово - промислові групи. Необхідно відмітити, що нинішній Президент не міг бути вибраний без погодженого «призначення» його на посаду українськими ФПГ. Природно, що таке «призначення» передбачало розділ сфер впливу, бюджетних потоків, пріоритетних дотаційних потоків і усього іншого, заради чого вже 24 рокиіснує Друга Українська республіка. Але постійне скорочення ресурсів в країні, яке вже прийняло безповоротний характер у рамках нинішньої системируйнувало усе компромисы і домовленості. Грубо кажучи, ділити і переділити залишається усе менше і менше. А апетити не зменшуються. Відповідно, ким те потрібно «жертвувати».

3.Держава не в змозі здійснювати управління.Ні на законодавчому рівні, не на рівні виконання рішень. Процес скорочення ресурсів вимагає реформування системи держави. Реальне реформування держави вступає в протиріччя з особистими інтересами бенефіціарів—українських ФПГ і вищих чиновників. Законодавча влада в країні в переважній більшості—це лобійовані бенефіціарами партії. Відповідно, діяти проти власних годувальників вони не будуть. Прихід до влади в Україні реально реформаторських політичних суб'єктів демократичним шляхом неможливий. Т.к. на це потрібні гроші, які в необхідній для такого процесу кількості, є тільки у нинішніх бенефіціарів. Ну не будуть же вони самі себе ховати. Чиновники середньої і нижньої ланки перестають працювати.

У - перших, вони також не упевнені в тому, що усидітимуть на місцях найближчим часом.

У других—зубожіння бізнесу призводить до того, що основний доход чиновника (хабар і відкат) став значно менше. А «на зарплату» він працювати не буде. У кращому разі це закінчується італійським страйком.

Плюс опір сепаратистки налагоджених чиновників і законодавців.

4.Міжнародна легітимність нинішньої української влади. Це, мабуть, останнє, що залишилося у нинішньої української правлячої псевдоеліти. При цьому на заході від української влади вжереально втомилисяі розчарувалися. Якщо хто - те думає, що Захід Україні «допомагає» , те він глибоко помиляється. Ніхто не підтримує злодіїв і бандитів. Захід у війні Росії проти України відстоює свої інтереси. Які полягають в приведенні поведінки російської влади у відповідність з міжнародними нормами.Те, що це нацей момент співпадає з інтересами України, не є заслугою української влади. Скажімо так—повезло. До того ж Захід не готовий визнавати зміну влади в країні не політичним шляхом (тому, до речі, усіх путчистів, бунтівників і революціонерів чекають величезні проблеми у разі їх «успіху» на міжнародному рівні). За великим рахунком, Захід з набагато більшим задоволенняммав би справу з новою українською владою - реформаторами.Але при цьому той же Захід хоче, щоб колишня влада змінилася на нову в результаті «демократичних процедур». А це неможливо в принципі.

А тепер «повернемося» у Мукачеві.Незалежно від від того, як конкретно закінчиться «Закарпатський конфлікт» системні проблеми нікуди не зникнуть, а тільки наростатимуть.Загальним «повстанням» і зміною влади ця ситуація, на мою думку» , не продовжиться. ПС не має масової підтримки серед населення в цілому, а населення, все ж, ще не остаточно готове рвати владу на британський прапор під керівництвом «кого завгодно».

Але ця усього лише справа часу. Тепер—дуже недовгого. Швидше за все, до великого соціального вибуху залишився менше року. І він може статися у будь-який момент і з будь-якого приводу. Сама ситуація в Мукачеві є наслідком розпаду нинішньої системи. Ми маємо конфлікт, при якій одна сторона (нардеп, мвд і так далі) є злочинцями і другу сторону (ПС), яка ламає локально систему незаконним методом. І тут неважливо що насправді відбувається— «боротьба за справедливість» чи переділ сфери впливу. Важливе те, що з - за перелічених вище причин законними способами систему не зламати.

Тому неминучий соціальний вибух відбуватиметься абсолютно «недемократичним» і «незаконним» (у поняттях нинішньої системи» шляхом.

При цьому ситуація 2015 р. відрізняється від ситуації 2013 р. в гіршу для влади сторону:

1. У відмінності від Майдану зараз є зачатки політичних суб'єктів, які контрсистемны влада. Я не говорю, що вони реально реформаторські. Поки що реальних виразних пропозицій реформ я не бачив ні від кого. Але ці політичні структури складаються багато в чому з інших людей. Хоча і «ростуть» від тих же коренів, що і «старі суб'єкти» —від українських ФПГ. Але мають велику свободу в ухваленні рішень. Частенько рішення не розумні (м'яко кажучи). Але в ситуації неминучого соціального вибуху ролі сюзерен - васал цілком можуть змінитися. Історія знає тому немало прикладів.

Чому це важливо? Тому що будь-який конфлікт повинен закінчуватися політичним рішенням. Інакше—це повний розвал країни. Майдан закінчився приходом до влади тієї ж української псевдоеліти, що і була раніше, тому що окрім «старих» політичних суб'єктів нікого для політичного вирішення конфлікту більше не було. тепер є. так, нечисленні і далеко не всім «подобаються» , але є. І продовжують утворюватися. Але тут важлива їх присутність в головному законодавчому органі країни і, частково, на високих посадах.

2. Силові державні структури мають набагато меншу лояльність до нинішньої влади, чим до влади Сім'ї Януковича. Т.е. «помирати» за них не будуть. Замість того, щоб насамперед зайнятися чищенням і реформами МВС, СБУ, прокуратури, судів, вищого складу ВСУ Президент, Прем'єр і парламентська коаліція більше року ділила ресурси, що зменшуються.Тепер момент упущений. Більше немає ні ресурсів для забезпечення «вірності» силовиків, ні соціальної підтримки для створення нових каральних структур на «добровільно - патріотичною» основі. І київська нова поліція—це не приклад. Це—правоохоронці, а не карателі. Якщо їх кинуть на «пригнічення» , те це закінчиться для них плачевно. Та і далеко не факт, що нова поліція виконуватиме такі накази

3. Зброї на руках стало значно більше. А Майдан і війна в Донбасі привела до подолання психологічного порогу. При якому спочатку говорили, а потім думали—стріляти або ні. Зараз відразу стрілятимуть.

4. Існують структуровані озброєні формування, які контрсистемны нинішньої влади. Мало того. Армія (ВСУ) або залишиться нейтральною, або частково підтримає зміну влади.Відсутність реальних реформ в армії, постійна зраді і ідіотизм вищого армійського командування змусило солдат, молодший і середній командний склад тихо (поки «тихо» ) ненавидіти існуючу владу.

5. В цілому ресурсів в країні набагато менше, ніж два роки тому. Т.е. «задобрити» подачками населення вже не вийде. Денег немає. Популізм, штука для влади, звичайно звична, але він перестає працювати, коли людині нічого їсти. Т.е. озлоблення тих, хто вийде на протест буде набагато більше, а готовність на самопожертвування набагато вища, ніж на Майдані.

6. У відмінності від Януковича, який був легітимний як для країн Заходу, так і РФ—нинішнє українське керівництво в очах Росії має дуже умовну легітимність. Що, під час озброєного повстання, обов'язково приведе до додаткових зусиль із ліквідації нинішньої української влади з боку Кремля.

І це далеко не усе відмінності. У результаті із стану «верхи не хочуть, низи не можуть» ми перейшли в стан «верхи не можуть, низи не хочуть». Якщо у будівлі ВРУ, АП, КМУ і так далі ще не звучать постріли розстрільних команд, тотепер ця усього лише справа часу.