Заповідник для "регіоналів" або Back to the bygone

Найбільш яскравими доказами непривабливості «совка» для мене являються його пережитки, що дожили до нашої з вами сучасності. Зокрема, КПУ. Пам'ятаю, років п'ять назад уперше побувала на з'їзді місцевих «комуністів». Все по - советски чинно, благородно, а як виразно простежувалося нафталінове віяння! Екс - нардепи Матвєєв і Дзарданов по черзі зривали оплески, з нарочитою важливістю зачитуючи який - те марення з трибуни…Потім цю ж естафету перейняли "регіонали", які ненавиділи багато представників ЗМІ, що порушують спокій їх "потойбічного світу".

Чесно, ще учора була упевнена, що на подібне представлення навряд чи коли - нибудь потраплю. Помилилася…

«Ганна Миколаївна, підемо швидше, місця зайняти не встигнемо!» , «Проходьте, пересідайте на ту сторону, там вільно, не кучкуйтесь ззаду!» , «А де ви газету узяли? А усім дають?» , «А ви скільки чоловік з собою привели?» , «Наскільки затягнеться усе це? - Ну, на годину де - те.–Ого» , «А потрібно до кінця досидіти або після першого виступу можна піти?» …. Ці і багато інших речей мені довелося почути перед зборами міської організації партії «Наш Край» , яка перейняла все "найкраще" від своїх "ідеологічних папередников" - "регіоналів", тобто від себе самих.

Про важливість прийдешнього заходу свідчила метушня біля входу в ДК «Екватор» :достаток кандидатів і їх груп підтримка, бігаюча з листочками організатори, чоловік з табличкою охорона і зовнішністю Даішника, нарядні жінки з об'ємними зачісками а - ля «гніздо» , які дісталися нам після перебудови разом з КПУ і поняттям «блат» …

А ще вхід «строго за списками» - ще одна стара і «добра» традиція, успадкована з часів «регіонів».

- Дівчина, ви з ким сюди прийшли?–ввічливо запитав мене чоловік зі списками, неввічливо намагаючись не пустити всередину.

- З фотографом, - відповідаю я.

- Тут тільки наша, акредитована преса. Тому згідно із законом вам туди не можна.

- За яким законом? Немає такого закону–посміхаючись, запитую я.

- Я зараз приведу юриста і він все вам зачитає. Ви все одно сюди не зайдете, - продовжує вредничать чоловік, прихоплюючи мене за руку.

І коли незворушна я, все ж увійшла до приміщення і приготувалася включати відео, щоб зняти увесь цей цирк, добре знайомий політик, що займався організацією усього, що відбувається перфо́рманса, тактовно вирішив улагодити конфлікт, що майже зародився, і тут же вніс в списки представників нашого видання. А потім... і інших журналістів, яких осягнула та ж доля.

У залі метушня суне…Закоренілі кандидати, вони ж діючі депутати, трималися разом. І навіть не знаючи в обличчя кістяк «Нашого Краю» , з натовпу можна було виділити різновікових новачків. У їх погляді простежувалося яке - те урочисте хвилювання, і в той же час явне нерозумінню того, що навкруги відбувається.

Згодом деяким з них навіть дали слово.Як готувалися! З листочка читали розмови, показували слайд - шоу, згадували дитинство і молодість, які у деяких припали, судячи з усього, на 60 - е роки минулого століття. Ну що ж тут скажеш - "молоді реформатори". :)

Багатьох дуже хвилювали питання майбутнього молоді, а так само, як знайти вірного супутника по життю, а не шлюбного афериста в інтернеті. Взагалі, як виявилося, інтернет для кого - те з них–досі ще дуже страшна незрозуміла штуковина.

На питання про те, навіщо ж вони «новачки» , йдуть на вибори і що, власне, збираються робити в міськраді, деякі несли яку - те відверту нісенітницю, відчужену від реальності, приблизно наступного характеру : «По річці пливе цеглина, дерев'яна як стекло, ну і нехай собі пливе, нам не потрібний пінопласт».

- Хто вам запропонував балотуватися?–розмовляю з молодим кандидатом в красивій вишитій сорочці.

- Мене порекомендували..., - з усією серйозністю відповідає можливий депутат.

- Хто?

- Мої друзі.

- У вас впливові друзі?

- Ну, як впливові…Шановні городяни.

- Ви соромитеся назвати їх прізвища?

- Соромлюся…Ні.

- Вони настільки шановані, що про них не треба знати пресі?

- Ну, потім це усе перекручується….

Після невдалого і нецікаво спілкування з «зеленими» кандидатами бачу директора Муніципального колегіуму Сергія Сичко.

- Що ви тут робите?–тут же запитую «Городянина року» 1996.

- Ще не знаю.

- Ви не знаєте, чого пришли? Лукавите.

- Знаю, ну чого…- і недоброзичливо дивиться на диктофон в моїх руках.

- Ви кандидат?

- Ну, ніби, кандидат…- невпевнено продовжує Сергій Сичко.

- Чому від цієї политий сили?

- Ну, в - перших, запропонували. Це нова політична сила, мені імпонує назва «Наш Край» , тому що в країні так проблем багато…Україна дійсно розпочинається з нашого краю. […]

Тут, мабуть, робота в школі позначається, тому що замість конкретних відповідей я почула що - те на зразок милої розповіді - міркування на тему інституту сім'ї, як осередки суспільства, свою версію закону об децентралізацію і багато що інше…

- Вас не бентежить, що основна частина кандидатів від цієї, як ви говорите «новою политий сили» , це колишні члени Партії регіонів, яка себе вже дискредитувала в очах виборців?

- Я розумію, що є тут питання.Питання справедливе…Як тут точно відповісти…В даному випадку я розглядаю, якщо я потрапляю в міськраду, що я можу змінити. Спостерігаючи з боку, я не можу нічого зробити. А ось коли, я буду депутатом, там, напевно, буде така група міцна і педагогів, і лікарів, і культурних працівників, бізнесменів, ми зможемо що - те зробити.

- І все - таки давайте, по суті.

- Мені з етичної точки зору давати яку - те оцінку некоректно. Я безпартійна людина, - поспішив помітити Сичко.

- А ви агітуватимете батьків своїх учнів, щоб вони за вас голосували?

- В якому сенсі?

- В прямому.

- Ні, батьки, якщо дізнаються, вони самі зорієнтуються, я думаю […].

Я зробила висновок, що Сергій Михайлович не був налагоджений спілкуватися з пресою, але по порівнянню навіть з діючими депутатами поводився дуже ввічливо і терпляче, хоч і не відповів толком майже ні на одне питання.

- Ось чим ви відрізняєтеся від «Опозиційного блоку» і тій же «Партії регіонів» , наприклад?–запитала я одного колоритного екс - регіонала, та і, напевно, колишнього комуніста.

- Питання хитре, я розумію, до чого ви хилите, - з посмішкою відповів співрозмовник.

- Питання, як питання.

- Ви знаєте, у мене в голові що - те…Я зараз ляпну що - то не то, можна, будь ласка, іншим разом.

- І все - таки?

- Та чим…Назвою!–резюмував він і попросив не називати його прізвища.

Зате його колега Микола Еропунов виявився сміливіший і балакучіший.

- У нас ( «Наш Край» - прим.) немає політиків, які в чому, - то де - те були замазаны, - чому - те упевнений Еропунов.

Збори почалися відразу після появи номера один в списку партії, якого одноголосно повинні були висунути в кандидати від «Нашого Краю» на пост мера. З як завжди ретельно підготовленої мови політика, мабуть, варто винести тільки декілька тез для історії: партія «Наш Край» не має першу особу, не має вождя і мета її членів відмовитися від політики і, нарешті, зайнятися справою, тим, чим повинен займатися орган місцевого самоврядування. (Ура!) А ще нас чекає п'ять років реформ.

Все йшло строго за сценарієм. Дали слово і лікареві Олександру Демьянову, який до своєї «лекції» підготувався ретельніше за усіх.Демьянов так старанно хвалив висуненого кандидата в мери і його команду, що якби йому довірили мити вікна, вони б точно виблискували. Так що, можу помітити, своє місце в списку він би відпрацював, якби балотувався.

- Сьогодні тут зібралися люди праці. Скупі на слова, але щедрі на вчинки і звершення. Я намагаюся бути схожим на вас, дорогі друзі, перейняти усе краще і цінніше, але вільно жити і працювати на благо суспільство ми зможемо тільки тоді, коли біля керма стоятиме людина, що знає дорогу і мету, як капітан, що знає фарватер і причал в порту, - сказав Демьянов, чим зірвав бурхливі оплески.

Поки моя сусідка в ряду, вивчивши сторінку з партійної газети з гороскопом і кросвордами, нескромно сопіла, намагаючись побачити крізь сон що відбувається в залі, почали зачитувати списки кандидатів по округах.

Признаюся, навіть до кінця заходу, побачивши усю «совковість» і архаїзм того, що відбувається, я не могла і припустити формат, в якому оголошуватимуть цих людей. Можу посперечатися, що доки веде озвучувалися нікому не цікаві досягнення таких заслужених і перезаслуженных кандидатів в депутати, в залі виспалася ще не одна бабуся. Хто - то коли - те став Людиною року, хто - те виграв який - те конкурс, хто - те просто хороша людина, а хто - те не такий титулований випадково потрапив на якій - те форум, і про це теж не забули сказати.

Ах так, в перервах між розмовами важливих делегатів присутнім демонстрували партійні промо ролики, чим - те схожі на відео роботи «Опозиційного блоку» , але як - те що обережніше критикують владу.Але варто називати речі своїми іменами–навіщо ж відверто пропрезидентський проект гримувати під самостійну і вільну від політики і лідера (!) партію? Ще і так неграмотно.

Тут можу передати "привіт" технологам партії, які посватали керівником міського штабу цього "заповідника колишніх регіоналів" колишнього "помаранчевого" віце, - губернатора Карцева. За останні роки він встиг побувати в списку "Партії пенсіонерів", докласти руку на початковому етапі до колись перспективного проекту Яценюка - "Фронту змін", побувати "головним в області" в партії "Справедливість" і безуспішно зводити за мрією жінку у якої "Є мрія" - Наталію Королівську.

Що ж, "Наш край" це, схоже, теж чия - те мрія - мрія про відтворення паралельної реальності в країні, яка прагнути "жити по, - новому"...

Закінчилося все так само нестримно, як і почалося.Присутні рушили до виходу, вже по дорозі з чим - те поздоровляючи один одного. З чим саме, я так і не змогла зрозуміти.

Вишли... Окинула я поглядом ще раз «молоду» команду реформаторів…Адже більшість вже відверто люди похилого віку, свято віруючі в те, що ще є порох в пороховницах і досвід переможе молодість.

- А вже не пише (диктофон–прим.)?–запитує мене один з екс - регіоналів.

- Ні, - відповідаю.

- Я взагалі ще не вирішив, піду або ні на вибори, - сказав мій співрозмовник.

- Так вас же тільки що озвучили в списку…

- Та, - відмахнувся він.–Це усе нісенітниця.

Дійсно, внаслідок того, що виборча кампанія коротка і більшість просто не розуміє, за що їм боротися (адже навіть отримавши перемогу на окрузі, можна залишитися ні з чим), та і два роки в раді - не дуже привабливо на тлі загальних витрат, багато кандидатів хочуть просто тихенько відбути цю кампанію. Мовляв, не пройшов, і шеф ніби як не образиться, і ніби як «хлопці, я ж з вами, але не вийшло... буває...».

Итак, я не можу назвати партію «Наш край» "КРАХОМ", як її вже багато хто нарік. Швидше, це такий собі "заповідник для колишніх регіоналів" і людей з ментальністю близької до адептів КПУ, що отримав благословення президента. Але ось питання - навіщо створювати цей самий заповідник для індивідуумів з минулого, якщо ми прагнемо в інше, світле майбутнє?

Или, все-таки, back to the bygone?