Що робити з «неякісними» виборцями

прочитання: 7530
09.11.2020 14:20

Цьогоріч в місцевих голосуваннях взяла участь третина виборців України. В перших виборах місцевих голів та депутатів рад за часів відновлення незалежності України взяло участь 70 % виборців. Зберігається тенденція – з кожними місцевими елекціями кількість осіб, що бажають взяти в руки бюлетені, зменшується. Дисциплінована меншість, яка вірить в будь-які популістичні дурниці, обирає на наступні 5 років спосіб та рівень життя для козакуватої більшості, котра вважає себе незалежною від вибору керманичів.

У підсумку маємо сумний результат. Постійні учасники місцевих виборів обирають навмисного вбивцю (він нам дрова давав), відомих корупціонерів (вони хоч й крадуть, але іноді з нами діляться), осіб, що сприяли окупації частини української території та вбивству 14 тисяч наших співгромадян («мишебрацья»). Якщо меншість формує порядок денний для 40 – мільйонної нації, цей процес немає нічого спільного з представницькою демократією, коли у владі ПРЕДСТАВЛЕНІ інтереси усіх категорій виборців.

Протягом майже трьох десятиліть ми чуємо, що треба з цією ситуацією щось робити. На загал пропонується дві принципово різні моделі, всі інші є різними комбінаціями цих варіантів.

Перш, аніж перейти до деталізації головних шляхів, зауважу, що зі списків виборців повинні бути негайно виключені всі особи, які, крім українського громадянства, набули ще й друге громадянство. Головно маю на увазі тих виборців, котрі щорічно отримують громадянство РФ (по 400 тисяч щороку), Польщі, Угорщини. Для цього не варто організовувати якусь законодавчу ініціативу. Позаяк, у відповідності до ст. 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони ухвалюються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є НОРМАМИ ПРЯМОЇ ДІЇ. А ст. 4 стверджує, що в УКРАЇНІ ІСНУЄ ЄДИНЕ ГРОМАДЯНСТВО.

  1. До участі у виборах допускаються лише платники податків. Відповідно в списках виборців відсутні пенсіонери (окрім осіб, що продовжують працювати), учнівська молодь, що ПОКИ не працює легально. А відтак, як і ті, що ВЖЕ не працюють, не сплачує податки та інші обов’язкові платежі до бюджету, пенсійного фонду. Прихильники цієї моделі розв’язання проблеми неучасті у виборах посилаються на ст. 23 Конституції України, що констатує: кожна людина МАЄ ОБОВ’ЯЗКИ ПЕРЕД СУСПІЛЬСТВОМ, ст.67, за якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори, та ст. 68 - кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів.

Проте, у цього шляху є слабкі місця, зазначені в тій самій Конституції України. Ст. 21 говорить, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Ст. 22 стверджує - конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ст. 24 забороняє привілеї чи обмеження прав громадян України /а не осіб з іншим, додатковим громадянством/за будь-якими ознаками. А ст. 38 гарантує українському громадянину право «вільно обирати» органи державної влади та місцевого самоврядування. Себто, якщо громадянин України: пенсіонер, студент, домогосподарка, інвалід, легальний безробітний тощо не сплачує податки на законній підставі, забрати у нього право обирати чи звузити будь-яким чином зміст цього права НЕКОНСТИТУЦІЙНО.

  1. Другий шлях, прихильником та розробником котрого є народний депутат України 6 скликання Андрій Міщенко (ВО «Свобода»), є більш реальним. Тезово: українським громадянам, які НІКОЛИ не планують брати участь у державних чи місцевих виборах в якості виборця, пропонують добровільно продати це право державі. Конституція не порушується, позаяк базовим принципом є добровільність.

Тим паче, Україна вже має відповідний досвід. Згадайте так звані приватизаційні сертифікати (ваучери). Той, хто не бажав брати участь в приватизації державних підприємств, продавав власне право. Продавав не державі, на жаль, а здебільшого шахраям. Але це – інша історія. Мільйони громадян, котрі ніколи не голосують, зможуть отримати «сертифікат виборця», продати його Україні з відповідним вилученням цієї особи зі списків виборців. Продавати власне право можна виключно державі а не олігархам, як це відбувалось під час майнової приватизації чи планується в результаті запровадження «вільного» ринку землі. Ми вже нині знаємо, хто скупить у селян їхні земельні паї.

Якщо через певний час виборець політично активізувався, закон повинен передбачити його право викупити у держави (в зворотному порядку) власний виборчий сертифікат. Повірте, те що дістається задурно, ніколи не цінується. Але якщо український громадянин заплатить реальні гроші за власне право обирати, він гарантовано прийде на виборчу дільницю.

Деякі народні депутати декларують необхідність легалізації в Україні легких наркотиків, проституції, заборону на народження «неякісних» дітей. Ігровий бізнес та вільний ринок землі вже узаконено. То чому не легалізувати продаж державі власного права за щось чи за/проти когось голосувати?