Макулатура: усе нове - це добре забуте старе

«Усе непотрібне–на злам, зберемо металобрухт!» –напевно, усі пам'ятають цю речівку з мультфільму про крокодила Гене і Чебурашке. Дійсно, за радянських часів збору вторсировини приділялося багато уваги, і до цього процесу було притягнене абсолютно усе населення. Правда, з металобрухтом звичайні люди стикалися дещо рідше, а ось макулатуру в 80 - е роки здавали практично усі пересічні громадяни.

Важливо знати, що тоді, на відміну від наших днів, за відпрацьований папір люди отримували не лише грошову плату. Окрім грошей (2 коп.за 1 кг), людині давали талони для отоварювання в спеціальному магазині мережі «Союзглаввторресурсы». З кожною подальшою здачею на талон наклеювалися марки з вказівкою ваги зданого паперу. У Миколаєві такий магазин розташовувався в девятиэтажке на розі ін. Леніна і вул. Фрунзе. Наскільки ні дивно, але його вивіска «Николаеввторресурсы» збереглася там досі.

У «Вторресурсах» за талони можна було придбати те, чого не було в звичайних магазинах : імпортну косметику, галантерею, нижню білизну, одяг, взуття. Окремо варто згадати книги так званої «макулатурній серії» –зі значком ялиночки на тлі розкритої книги. Цей значок означав, що книга зроблена з вторинної сировини.На останній сторінці зазвичай розміщувався заклик до читачів здавати паперові відходи, оскільки це– «важлива державна справа» , завдяки якому «зберігаються ліси нашої Батьківщини, чистота її річок, озер, повітряного простору».

Я винесла книги окремим пунктом неспроста. Річ у тому, що за хорошою літературою радянські люди полювали чи не активніше, ніж за імпортним ширвжитком. Але у вільному продажі книги, що стоять, бували рідко, і людина, що читає, постійно шукала альтернативні можливості роздобути що - те цікаве.

Звичайно, ніхто не роздавав дефіцитні речі за просто так : наприклад, щоб отримати книгу, треба було здати не мало не багато 20 кг макулатури. «Ого!» –скаже читач. І буде по - своєму прав. Двадцять кілограмів паперу–це, безперечно, дуже пристойна кількість. Але тут потрібно врахувати такий важливий момент:рідкісна сім'я за радянських часів не виписувала пресу.

Сьогодні нам вже важко це представити, але у радянських людей не було інтернету, кабельного телебачення, ДВД - плеєрів, супутникових антен. Телевізор на 3 програми, радіоточка та періодичний друк–от і все джерела інформації. Цілком логічно, що в цих умовах друкованих видань випускалося дуже багато. І усі вони мали величезний попит.

З центральних газет відразу згадується «Правда» , «Вісті» , «Соціалістична індустрія» , «Праця» , «Радянський спорт». З місцевих– «Південна правда» , «Радянське Прибужжя». Для дітей– «Мурзилка» , «Веселі картинки» , «Піонерська правда». Журнали– «Здоров'я» , «Наука і життя» , «Юний натураліст» , «Вогник».Літературні видання– «Новий світ» , «Роман - газета» , «Іноземна література» , «Наш сучасник». Звичайно ж, незабутні жіночі журнали– «Робітниця» і «Селянка». А також спеціалізовані видання по інтересах– «Присадибне господарство» , «За кермом» , «Рибалка» , «В'язання». Не кажучи вже про усілякі професійні журнали–для учителів, для медиків і т. д.

Це тільки те, що перше прийшло в голову і те, що мені особисто доводилося читати або бачити. А скільки їх ще було–газет, журналів, альманахів! І в кожній сім'ї виписували до 10 - ти таких видань(а іноді–і більше). Відповідно, після прочитання усі ці численні газети і журнали вирушали прямо в макулатуру.Їх складали в товсті стопки, перев'язували мотузкою–і у такому вигляді доставляли в пункти прийоми вторсировини.

Зрозуміло, держава приймала у громадян паперові відходи не лише для їх блага. Процес збору макулатури був взаємокорисним: люди вимінювали макулатуру на дефіцитні товари, а держава діставала можливість економити деревину і скорочувати вирубування лісів. Проста арифметика: 50–60 кг відпрацьованого паперу(до речі, переробляти її можливо до 5 - ти, а іноді–і до 7 - мі разів) рятують 1 доросле дерево. Представляєте, які цифри виходили в масштабах величезної країни?

І ось тепер хочеться перейти до того, заради чого, власне, і була написана ця стаття. У сучасній Україні державна політика по збору макулатури відсутня. Давно вже немає ніяких річних макулатурних норм для шкіл і установ. Безповоротно канули в лету талони і магазини «Вторресурсов».Але ж паперові відходи з нашого життя нікуди не поділися! І розрахунок економії деревини залишився тим самим. І технологія переробки паперу не зазнала ніяких епохальних змін. А це означає, що кожен з нас може так само як і 30 років тому, не викидати папір у відро для сміття, а складати її окремо і потім здавати в пункти прийому.

Оглядіться навколо себе. Це тільки здається, що нам сьогодні нізвідки брати макулатуру(в тому сенсі, що ми майже перестали виписувати і купувати пресу). Насправді ж нас оточує величезна кількість відпрацьованого(і частенько досить бездарно витраченою) паперу.

Політичні газети, рекламні буклети, акційні проспекти з супер - і гіпермаркетів(ці взагалі рекламуються цілими журналами). Вуличні листівки типу «вікна, двері, балкони». Каталоги товарів(книг, одягу, посуду), що приходять поштою. Коробки від побутової техніки, іграшок, посуду, взуття.Упаковки від ліків, лампочок, косметики, побутової хімії(зубної пасти, мила, прального порошку). Картонні лотки з - під яєць. Чеки з магазинів. Пописані шкільні зошити. Старі записники. Продовжувати цей список можна довго…

Переважна більшість моїх знайомих відправляють усе це в помийне відро. Лише пару чоловік сортують побутові відходи і здають макулатуру. Хоча, насправді, це дуже просто–досить де - нибудь в кутку поставити коробку, в яку вирушатиме кожен побачений удома непотрібний папірець. Спробуйте–і, запевняю вас, ви здивуєтеся, як швидко коробка наповнюватиметься.

Говорячи «кожен папірець» , я не перебільшую. До відома читачів: в Україні діє ГОСТ 10700-97, згідно з яким уся макулатура підрозділяється на 3 основні сорти–А, Би(среднекачественная) і В(низькоякісна).У кожній категорії–ще декілька підсортів. Таким чином, згідно цієї класифікації, до вторинної переробки приймається практично будь-яка паперова продукція–аж до обрізків і обривків.

Так, сьогодні за використаний папір не дають нічого цікавого, та і грошова винагорода–сміхотворно(що - те близько 15 коп. за 1 кг). Але, врешті-решт, якщо вам лінь заради цих копійок шукати пункт прийому вторсировини, то можна адже просто скласти макулатуру в окремий пакет і залишити біля сміттєвого бака–не встигнете озирнутися, як бомжі заберуть його і, можете не сумніватися, віднесуть за призначенням. Головне, що ви зробите свій скромний вклад в справу порятунку довкілля.

І ось тут було б доречно висловити побажання про роздільні контейнери для різних побутових відходів.Але, судячи з плачевного видовища на проспекті Леніна–Рюмина, де сітчастий контейнер для пластикових пляшок в лічені дні виявився забитий звичайним смердючим сміттям, ця ідея серед «висококультурного» населення Миколаєва підтримки не знайшла і навряд чи знайде. Тому не бачу сенсу ратувати за те, що нездійсненно за визначенням, а запропонувала замість цього доступне, хоча і не дуже витончене рішення проблеми.

А тепер давайте прикинемо–населення Миколаєва, за даними 2012 року, складає 496 тисяч чоловік. Вважатимемо, що це приблизно 150 тисяч сімей. За рік, не докладаючи зусиль, одна сім'я в змозі зібрати, як мінімум, 10 кг макулатури. Таким чином, якби кожне сімейство збирало відпрацьований папір, то за рік Миколаїв здавав би на переробку 1500 тонн паперових відходів. Чим рятував би від вирубування в середньому 30 тисяч дорослих дерев щорічно.

Тепер, враховуючи рівень культури і вченості наших городян, сміливо ділимо цей показник надвоє: вже повірте, що, як мінімум, половина жителів міста(причому незалежно від соціального статусу) плювати хотіла на усі ці екологічні сантименти. (Чесно кажучи, думаю, що, навіть якщо скоротити його втричі, то і це не буде перебільшенням.) І все одно–залишається 15, нехай навіть 10 тисяч врятованих дорослих дерев щороку. Вражаюча цифра, чи не так?

До речі, для довідки: в цивілізованих державах макулатурна справа поставлена на потік. Як стверджує «Вікіпедія» , світовим лідером по збору паперових відходів є Європа. І якщо ми любимо пафосно іменувати себе європейцями, то чи не пора нам в питанні макулатури наслідувати їх приклад? Хоч би на добровільно - індивідуальних началах, раз вже нашій владі це не треба?.