Операція прикриття

Можна по різному відноситися до того, що зараз відбувається на юго - сході України. Але те, що відбувається деяка операція, організована широко і з розмахом, доводиться визнати.

Синхронно, немов покоряючись загальному плану в Харківською, Луганською, Донецькою, Херсонською і Миколаївською областях групи спільників штурмують і захоплюють будівлі обласних адміністрацій і СБУ. При цьому міліції нападаючі чому - те не бояться. І дійсно, міліція особливого опору не робить, а нерідко і просто не заважає захопленням. Під приводом небажання йти на загострення або взагалі без жодного приводу місцеві силові структури самоусунулися від вирішення проблеми.

Конфлікти потрібно гасити у зародку. Якщо не вдалося відразу - те не доводити до розвитку. Тому, що чим пізніше буде знайдений вихід з конфліктній ситуації, тим до великим втратам він може привести потім. І влада, яка не може зараз впоратися з терористами, що захопили будівлю обладміністрації, показує свою явну слабкість. У Донбасі слабких і не рішучих не люблять. Не здатних ефективно керувати, і тим не що менш все одно влізли в керівництво не люблять ще більше. Тому в перспективі у такого роду владі маячить як мінімум непокора вже дійсно широких мас населення, а не двох або п'яти тисяч маргіналів. А як максимум —громадянська війна.Не важливо, під якими гаслами виступатимуть ті чи інші. Привід розгойдати громадську згоду завжди знайдеться.

Тим паче, що при захопленні будівель силових відомств може бути викрадена зброя, що зберігається там, табельна або спеціалізована. Було чи напередодні викрадена зброя з будівлі СБУ в Донецьку і було чи там воно взагалі —нам офіційно ніхто не скаже, кінцеве. Проте ясно, що нічого хорошого за цим не коштує і стояти не може.

У середовищу протестуючих теж не може бути відчуття, що все дивовижно і чудово. Скажу більше —деякі люди там безпосередньо вважають, що їх «злили». У самій справі, як поводяться незгодні що бажають, щоб їх почули? Виходять на мітинги, стають в пікети, проводять страйки або акції непокори. У Києві на Майдані люди вийшли протестувати і стояли там до тих пір, поки їх не почали розгонити силою.Марафон непокори розтягнувся на три місяці і усім відомо, чим закінчився.

А у Донецьку? Недільною традицією стало після мітингу за Януковича або в ім'я Росії що - нибудь захоплювати, крушити і ламати. Але до тих пір, коли ти закликаєш, щоб тебе почула влада, яка тебе не чує —ти мирний протестуючий. Але коли ти з зброєю в руках захоплюєш об'єкти державного значення і нападаєш на міліцію, яка перед цим тебе взагалі не чіпала, то ти —вже терорист. Так що поганий жарт деяким послужило бажання в Донецьку або Луганську організувати аналогічний виступ принципу «їм було можна, і ми теж хочемо».

Бути схожими на Майдан не вийшло. Три місяці ніхто не стояв, відразу почали з захоплень, побиття і вбивств.А це різниця принципова, що розв'язує руки каральним органам. Та і шлейф статей по звинуваченню в тероризмі відразу дуже важкий, не порівняти з звичайною «хуліганкою».

Причому буде чи Росія вводити свої війська Україну на захист так званої «Донецької республіки» —бабуся надвоє сказала. Отримати вже повномасштабну війну хай і з невеликий, але все же армією України укупі з місцевою партизанщиною заради віртуальної республіки з п'ятьма тисячами підданих може і ефектно виглядає з сторони, але практичного сенсу не має.

І тоді виникає питання —а заради чого злили? Чому саме зараз? Чому не дали дорости протесту до 9 - го травня, коли можна було би вшановувати ветеранів, шукати в Донбасі «биЕндеровцев» і дружно проганяти їх? Волати до Росії вступатися і згадувати щастя життя СРСР? Чому не заважали робити захоплення будівель? Чому направили на державні об'єкти і дозволили обзавестися огнестрелом?

Значить, була яка - те мета. Але не практична. Толку від однієї будівлі не багато. Так і за бажання локалізувати його спеціально для цього навченим людям особливої праці не складає, тут багато пряників в свою користь не наторгуєш. Звідси виведення, що мета інформаційна.І схоже, що мета вже досягнута і без російських танків — про анексію Криму зараз ніхто взагалі не згадує. У медійному просторі свіжа і гостра новина разом затьмарила усі попередні, включаючи анексію Криму. У усіх ЗМІ тільки і обговорюють, що почасова зміна поточної ситуації в Донецьку або Харкові. Уся увага громадськості і усіх можливих структур приковано до стрільбі в Миколаєві або заручникам в Луганську. А від Криму навпаки, абстрактно.

У деяких бульварних романах або легкій для читання літературі іменують такий стан речей «операцією прикриття».