З Днем Перемоги!

У це важко повірити, але пройшло вже цілих сімдесят років з дня закінчення Великої Вітчизняної війни–самою кровопролитною з усіх воєн в історії людства. Війна торкнулася практично кожної миколаївської сім'ї, у тому числі і моїй. Мої діди воювали, мої батьки–діти війни. Та і сам я, ще дитиною, чув багато страшних оповідань про війну і життя в окупації від очевидців тих трагічних подій.

Згодом я сам був покликаний в ряди Збройних Сил, служив, виконував інтернаціональний обов'язок, був поранений, нагороджений медаллю «За відвагу».

За роки своєї депутатської діяльності я завжди з великою увагою відносився до ветеранів. Коли я навесні 2002 року уперше був обраний депутатом міського радого з мажоритарного округу на Водопої, на моєму окрузі мешкало 107 учасників бойових дій у Великій Вітчизняній війні.Пройшли роки. Сьогодні живих учасників бойових дій не набереться вже і десятка. І це незважаючи на той факт, що сам виборчий округ став набагато більше, ніж був 13 років тому...

Час невблаганний, роки беруть своє–герої тієї війни, її свідки поступово йдуть. Буквально з кожним днем їх залишається усе менше і менше.

Я знав і продовжую пам'ятати осіб кожного з ветеранів, з яким мені пощастило бути знайомим, я постійно зустрічався з ними, жив і продовжую жити їх життям, їх проблемами і турботами.

Так, ветерани йдуть, але залишилося ще багато дітей війни, пам'ять яких зафіксувала гірку правду тих років. Наш святий обов'язок–зберегти цю пам'ять, передати її дітям і онукам.

Доля склалася так, що для ветеранського руху усього півмільйонного Миколаєва я людина далеко не випадкова.А тому маю повне моральне право привітати ветеранів, усіх николаевцев, зі світлим весняним святом Великої Перемоги.

І неважливо, яка зараз партія при владі, яка політична ситуація і кон'юнктура. У пам'яті людської політика відходить на другий план, а залишається головне–героїчний подвиг десятків мільйонів радянських людей різних національностей, загибель мільйонів з них, у тому числі українців, нащадки яких сьогодні живуть на нашій землі. А головне–наша Перемога! Як не називай її, як не переінакшуй і перейменовуй, вона назавжди залишиться Великою Перемогою над людиноненависницькою ідеологією фашизму.

Наша Перемога– у пам'яті народній, і її не можна «заборонити» , бо заборонити пам'ять людську–неможливо!

Дорогі ветерани, признаюся чесно, мені дуже важко знайти слова для поздоровлень. Напевно, таких слів просто немає.Це свято–біль і сльози, які не замінити ніякими красивими, але насправді казенними фразами, ура - патріотичними гаслами і речівками.

Мені здається, що наше покоління повинне не стільки поздоровляти, скільки низько вклонитися ветеранам, постати перед ними на коліна і сказати: «Дорогі наші, пробачте нас за все! Пробачте за те, що так і не змогли створити вам такої, ситої, забезпеченої і комфортної старості, якій ви гідні і яку по праву заслуговуєте. Пробачте за те, що не змогли до кінця засвоїти уроки історії і вільно або мимоволі припустимо розв'язування на території нашої рідної України нової війни. Пробачте за те, що вчорашні братські народи, що билися пліч-о-пліч проти загального ворога–гітлерівського фашизму, сьогодні дивляться один на одного крізь проріз прицілу. Це наша загальна і провина, і біда. Пробачте нас за нашу забудькуватість, можливо, за неувагу і мимоволі нанесені вам образи.Пробачте нас за все!».

Свято прийде і піде, а життя–який би диявольськи важкою вона не була–триває. І ми повинні усвідомлювати усю міру історичної відповідальності, яка лягає на нас.

Вас, дорогі ветерани, залишилося занадто мало. Але ми щиро хочемо, щоб ви прожили якомога більше, щоб посміхалися і раділи життю, незважаючи на усі знегоди і хвороби. Важкий життєвий шлях загартував вас, перетворив на непохитних борців. І такими ви навіки залишитеся в пам'яті прийдешніх поколінь!

Зі святом вас, дорогі ветерани, і усіх николаевцев!

З Днем Перемоги!