Ніхто не вірить, що таке в Україні - кажуть, як з якихось островів…

Читають: 0Прочитали:995Коментарів:0    Рейтинг: (597)   
У харківському видавництві «Фоліо» вийшла книга «Культ предків. Нетуристичні звичаї України» відомої журналістки Наталки Фіцич - авторки телевізійних проектів «Відкрита зона» (соціальні, історичні, культурологічні явища та персони), «Майстер-клас» (народні ремесла та майстри), «ПроОбраз» (видатні діячі культури)

У харківському видавництві «Фоліо» вийшла книга «Культ предків. Нетуристичні звичаї України» відомої журналістки Наталки Фіцич - авторки телевізійних проектів «Відкрита зона» (соціальні, історичні, культурологічні явища та персони), «Майстер-клас» (народні ремесла та майстри), «ПроОбраз» (видатні діячі культури).

Видання стало результатом роботи багатьох людей, яким не байдужа спадщина наших предків. Наталка Фіцич з колегами майже рік подорожувала Україною, записуючи та за допомогою фото- і кінокамери фіксуючи старовинні обряди і традиції, що зберіглися у різних регіонах нашої країни.

Приємно, що у виданні представлено й старовинні українські традиції Миколаївщини, зокрема в розділі «Щедрий вечір» описано, як зазначає автор, унікальний звичай святкування у селі Курячі Лози Кривоозерського району.

Декілька уривків з книги з враженнями авторки:

«Щедрий вечір. Багата кутя, Маланки – найвеселіше із різдвяних свят має багато назв і традицій. Його святкують по всій Україні, а найгучніше, мабуть, на Буковині. Але Олексій Доля запропонував їхати у протилежному напрямку, на Миколаївщину…

Ми їдемо на південь України, де у одному селі зберігся унікальний звичай. Там у спеціальних масках ходять Дід з Козою та перевдягнуті цигани. Доля дізнався про цей звичай випадково, побачивши фотографії у сусіда по гуртожитку: «Я був вражений! Таких масок ви ніде не бачили. Коли поїхав у експедицію до них, привіз фотографії, показую в університеті, ніхто не вірить, що таке в Україні. Кажуть, як з якихось островів»…

На сільському майдані грає музика, з’їжджаються машини, сходяться люди. Нас зустрічає голова сільради Алла Колесник і запрошує на Щедрий вечір. Але то потім, зараз нас цікавить сам звичай. Він має загальну назву Цигани. На сільському майдані помічаємо хлопців з масками, батогами та картонними циліндрами на голові – то і є цигани. Розмальовані дівчата і хлопці без масок – Маланки з Василями. У вивернутому кожусі з булавою – Дід, а під покривалом з маскою на палиці – Коза. Окремо від усіх ходять діти – щедрівники . У кожного своє привітання господарям та своя роль…

Маски у циганів справді старі. Алла Колесник описує процес їхнього виготовлення: «Тісто, тканина, бумага, газети, це цілий процес. На банку трьохлітрову наклеюють як пап’є-маше. А потім воно висихає, зрізають, розфарбовують». Найдавнішим маскам Діда і Кози вже до сотні років. Дідова маска зроблена з овечого хутра, а Козина – більш пухнаста на палиці, з рухомою щелепою, аби співати чи говорити…

В останні роки учасників стало менше. Я нарахувала 6 пар циганів і 3 пари Василів з Маланками. А раніше могло бути і до 30 пар. До того ж вони суттєво помолодшали – раніше участь у дійстві брали лише дорослі чоловіки. Серед Василів з Маланками з’явилися дівчата, а колись були виключно хлопці. У радянські часи щедрувати забороняли, але люди все одно ходили. Водили циганів і у війну, і навіть у голодні роки…

Ми змогли побачити привітання усіх учасників дійства. І хоч надворі вже стемніло, звідусіль чути голоси, дзвіночки і пісні. Справжнє свято. «Жива традиція, – тішиться етнограф. – Все село сьогодні у цьому святі, у кожній хаті гості. Подивіться на Василя і Маланку, це ж не артисти. Це дійсно унікально. Багато речей, які відновлені, відтворені по сценаріях, а тут воно живе»…


Алексей Мирошниченко

Комментарии отключены администрацией сайта.
Телефон редакции (0512) 709-666



українськийгромада