Роздуми про покоління або чому нас так тягне в "совок"

Аналізуючи ті трагічні події, які відбуваються зараз в Україні, я намагаюся знайти відповідь, здавалося б, просте питання– «Як можна, будучи громадянином своєї країни, підтримувати країну, яка «віджимає» території твоєї країни і вбиває твоїх співгромадян?». З чим це пов'язано? З нелюбов'ю до батьківщини? З невосприятием України в якості батьківщини? Или просто з деградацією особи? Думаю, що велика проблема полягає в тому, що частина людей просто ментально застрягла між двох систем–Радянським Союзом і Україною. З Радянського Союзу ці люди вийшли, а в Україну так і не прийшли. Звідки ж така міцна прив'язка до вже неіснуючої держави. Що було там з того, що ці люди не можуть або не хочуть знайти тут.

Якщо брати Радянський Союз, то треба віддати належне тому, що недоліку патріотичного виховання в нім не було. Для мене, як і для будь-якого школяра такі державні символи як Прапор, Герб і Гімн були практично священними. Так само як і столиця держави. І це було і правильне!!! Але на жаль, з розвалом Радянського Союзу вироблений менталітет зіграв дуже злу роль. Для більшої частини людей, що виросли в ту епоху, батьківщиною був Радянський Союз. Столицею батьківщини і центром всесвіту було місто Москва. А Гімном, що зачіпає глибинні патріотичні почуття, був саме Гімн, покладений на музику Александрова. Зараз усе це помінялося і багато хто не може прийняти нову дійсність, тяжіючи до часів своєї молодості.

Старшому поколінню взагалі властиво згадувати часи своєї молодості. Властиво говорити про те, що молодь нині не та, і часи нині не ті.Про не ту молодь і не ті часи слухали наші діди від прадідів, батьки від наших бабусь і дідусів, наше покоління від батьків і, що найцікавіше, вже зараз спостерігаю, як багато представників мого покоління починають теж саме розповідати своїм дітям. Я звичайно жартую над однолітками, що дуже рано вони постаріли, але сам для себе розумію, що тема ця дійсно одвічна. Так от повертаючись до теми своїх роздумів….

Не тих часів не буває. Поколінням, що жили в громадянську і вітчизняну війну, при голодоморі і сталінських репресіях було явно не легше. Проте, ті покоління часи своєї молодості вважали самими як там не є тими, незважаючи на усі тяготи. І наш час теж саме як там не є те. І молодь у нас теж сама як там не є та. Я люблю нашу молодь. Просто тому, що їх покоління світліше, ніж наше. І що найважливіше–воно набагато цельнее попередніх.У них немає ментального розриву. Незалежно від того, в якому векторі до нинішньої війни їх виховували батьки–у проросійському або проєвропейському, найголовніше, що в душі вони в переважній більшості, в першу чергу, проукраїнські. Вони народилися в Україні. Для них столиця їх батьківщини–це Київ, і їх серцю близькі саме українські Прапор, Герб і Гімн. Вони ідентифікують себе як УКРАЇНЦІ. І майбутнє саме за ними і за тими, хто буде після них. А наше завдання–зберегти для них батьківщину, закласти основу для подальшого розвитку і вже сьогодні реально дати їм залучитися до процесу управління країною, як через державні органи влади, так і через органи місцевого самоврядування. На сьогодні в центрі надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради відкриті вакансії на посаду адміністратора. Держслужба з привласненням відповідного рангу.Я запрошую молодь, у якої є щире бажання бути корисній своїй країні, вибравши як шлях кар'єру держслужбовця, спробувати свої сили в конкурсі на заміщення вакантних посад. І навіть якщо не усі пройдуть конкурс (а реально пройдуть його один, максимум двоє), то зневірятися не варто. Стукайте і вам відкриють. Не вперше, так в другій. Не у другій, так в третій. Якщо проявити наполегливість, то рано чи пізно все одно доб'єшся того, до чого прагнеш. А своїх колег - чиновників, що обіймають керівні посади в органах влади, закликаю підтримувати подібні ініціативи. Не потрібно боятися молодості і відсутності досвіду. Як сказав Гете: «Молодість–недолік, який швидко проходить». А досвід справа наживна.Розумовий же потенціал істинного середньостатистичного вчорашнього студента, здатного за тиждень до сесії вивчити семестровий курс сопромату або економічної теорії і п'ять років постійного засвоєння, що жило в режимі, і переробки великих об'ємів інформації, в середньому однозначно вище, ніж розумовий потенціал середньостатистичного «досвідченого» чиновника мого і більше старшого віку. Та пробачать мене колеги, але я в цьому твердо упевнений. Так що давайте на ділі реалізовувати гасло «Дорогу молодим». А молоді побажаю одного–осмілюйтеся. І щасливої дороги.