Невеселі роздуми над двома одвічними питаннями: "Хто винен? і "Що робити"?

Події, які захлеснули нашу країну останнім часом, навряд чи хоч кого-небудь залишили байдужим. І з кожним днем все більше і більше людей втягується у відкрите протистояння. Кожна із сторін висуває свої умови, на яких вони готові йти на поступки, але і досі жодна із сторін, жодну з умов не визнала компромісним. З одного боку, абсолютно ясно що на які б уявні або реальні поступки не йшла влада, забастовщиків влаштує тільки відставка Януковича, як основного винуватця все того, що відбувається в нашій країні упродовж декількох років і, особливо, упродовж останніх місяців. З іншого боку, також ясно, що Янукович пост президента сам не віддасть.Він дуже довго морально оправлявся після того, як у нього на попередніх президентських виборах з під носа відвели таку бажану перемогу. Після цього був важкий шлях до перемоги в 2010 році. І пережити це усе заради того, щоб стати першим, а може і єдиним Президентом України, якого дострокового змістять з посади, його гординя йому просто не дозволить. Не кажучи вже про страх перед покаранням за те беззаконня, яке творилося останніми роками в нашій державі.

Проте, все те, що я виклав вище - це усього лише моя оцінка подій, що відбуваються. Я прекрасно усвідомлюю, що є немало людей, у яких кардинально протилежні погляди, і визнаю, що вони мають на це повне право. Проте, вже не дошукуючись, ХТО ВИНЕН, оскільки все одно кожен залишиться при своїй думці, варто перейти до другого, важливішого одвічного питання– «ЩО РОБИТИ?» . Де знайти той компромісний варіант, який дозволить більш-менш задовольнити обидві сторони?

Багато експертів, у тому числі і міжнародні, говорять, що при усій справедливій категоричності вимог опозиції до президента, останнього необхідно залишити шляхи до відступу, інакше у нього не залишиться іншого вибору, окрім як воювати до останнього. Це у свою чергу, навіть у разі перемоги, може привести до украй негативних наслідків. Починаючи від найстрашнішого - нових людських жертв, і закінчуючи невизнанням силового варіанту зміни влади міжнародним співтовариством.

На мій погляд, єдиний шлях виходу з поточної кризової ситуації є повернення до того, з чого розпочалася узурпація влади Віктором Януковичем, а саме повернення до норм Конституції 2004 роки. Тобто, повернення країни до парламентсько-президентської форми правління. Це не повинно викликати у політиків істотних розбіжностей, оскільки ті ж керівники «Партії регіонів» неодноразово заявляли, що вони повністю підтримують «Конституційну реформу 2004 роки» і категорично проти її відміни. Зокрема, 9 вересня 2006 року Віктор Янукович заявив на телеканалі «Інтер» , що немає юридичних підстав для відміни «Конституційної реформи» . Пославшись на світовий досвід, Янукович тоді відмітив, що парламентсько-президентська система є найбільш ефективною, оскільки дозволяє створити ефективний механізм співпраці уряду і парламенту. Так що для нинішнього Президента немає нужди кардинально міняти свої погляди на методи управління країною, а необхідно усього лише згадати те, що він наполегливо повторював упродовж 2005-2009 років, в період, коли ще не став Президентом.

Таким чином, повернення до норм Конституції 2004 роки, з одного боку дозволить реально збалансувати владу в державі, а з іншої - залишить Януковичу шляху до відступу, оскільки зважаючи на втрату їм основних повноважень відпаде жорстка необхідність в зміщенні його з поста президента, і країна цілком зможе дочекатися чергових президентських виборів в 2015 році.

Варіант змін в Конституцію вже сьогодні розглядається нашими політиками. Лукаш навіть заявила про те, що 4 лютого, у Верховній Раде проголосують за створення тимчасової комісії для внесення змін до Конституції. Єдине, чого я не розумію, так це ті чималі терміни, які для цього озвучуються. Влада говорить, що на це потрібний рік. Опозиція говорить, що можна впоратися до вересня. Відверто кажучи, мене завжди вражало те, як у нас приймаються важливі для країни рішення.Там, де є час і можливість в спокійній обстановці проявити грунтовний підхід і прийняти вивірене обгрунтоване рішення, наші політики поспішно, аби як, ухвалюють закони, які із-за своєї тупості, непрофесіоналізму і безвідповідальності несуть країні величезні проблеми, а іноді просто ставлять її на грань катастрофи. Там-же, де треба в стислі терміни «гасити пожежу» , на них нападає гострий напад перфекціонізму. У них прокидається непереборна тяга до досконалості, і вони можуть рік возитися з питанням, яке вимагається вирішувати негайно.

Так, робота по внесенню змін до Конституції дуже серйозна і відповідальна. Проте робиться вона не з нуля. Обидві сторони мають фахівців з конституційного права, у обох сторін є в цьому напрямі своє бачення і свої напрацювання. Врешті-решт, 6 грудня 2013 року завершила роботу ціла Конституційна Асамблея.Нехай запросять її учасників в якості сторонніх фахівців з усіма їх напрацюваннями. На мій погляд, основна проблема полягає в досягненні домовленостей щодо того, як саме розділити повноваження між Президентом, урядом і парламентом. І саме ці питання зараз необхідно в терміновому порядку вирішити і проголосувати. А інші доопрацювання, якщо в них буде необхідність, здійснити пізніше в спокійній обстановці. Тому що, коли практично уся країна знаходиться в умовах вже далеко немирного протистояння, будь-яка тяганина просто недопустима. Я вважаю, що якщо приступити до реальної роботи вже сьогодні, за місяць або, максимум, за два можна було б отримати нову Конституцію, а з нею реальний шанс на вихід з кризи.

Президент, зберігши свій пост зможе дати хоч якийсь вихід своїй гордині, а у опозиції з'явиться сенс зайти у виконавчу владу і узяти на себе відповідальність за формування Кабінету міністрів. Отримавши реальні повноваження сьогоднішні опозиціонери отримають разом з ними можливість припинити протистояння і в дуже короткі терміни виконати основні вимоги майдану, а саме–звільнення усіх політв'язнів і реальне повернення України на шлях євроінтеграції. Наряду ж з цим приступити до важкої і копіткої роботи по оздоровленню економіки країни і усього громадянського суспільства в цілому, починаючи, в першу чергу, з правоохоронних органів і судової гілки влади.

Правда, як реаліст, я усвідомлюю, що самі по собі політики особливо квапитися не будуть. Тому, як і раніше, все в руках народу.І я щиро бажаю усім нам в найкоротший час добитися реальних позитивних змін в нашій країні і повернутися до такого звичного і бажаного мирного життя.