Вимикач і Лампочка

Зараз, та як, втім, і завжди, кожен хоче отримати володіти, в цих тонкощах і проявляється відношення людини до життя. Дуже хочеться, що б люди були добріші, щире, уважніше. Для цього кожен повинен розпочати з себе, замислитися. Я прочитала притчу в стилі Ганса Хрістіана Андерсена, вона мені сподобалася тим, що показує два відношення до життя, до любові, до ближнього.

***

Вимикач і Лампочка

Вимикач був маленький - маленький. До того ж–чорний, і, як говорили–плоский. Лампочка була велика - велика. До того ж–яскрава і одягнена в таку прекрасну і модну люстру, що немає нічого дивовижного–Вимикач в неї закохався.Йому дуже подобалося, що вона те спалахувала–і тоді здавалася веселою і безтурботною, то гаснула–і тоді представлялася задумливою і ніжною. До того ж, у неї були такі прекрасні форми, а ця широкопола люстра–з глузду з'їхати! Загалом, Вимикач дуже страждав.

Лампа висіла в центрі кімнати, а Вимикач стирчав в кутку, звідки міг тільки зітхати. Лампочка кокетливо підморгувала. Але бути разом вони ніяк не могли. Ніколи.

Шибка була ніяке. Його навіть ніхто не помічав. Дивилися, здавалося б, на нього, а говорили що - нибудь ніби: «яка сьогодні гарна погода”. Или: «Подивися, яке на вулиці смішне цуценя» . А про Шибку ніхто ніколи не говорив нічого хорошого, хіба лаяли іноді: «Стекло, говорили, знову брудне» . Було чому розсердитися і образитися.До того ж, Шибка вважалася далеким родичем лампочки, і доля Лампочки завжди здавалася йому світлішою.

І ось одного разу Шибка сказала: «Послухай, друг Выключатель.- Вимикач і Шибка ніколи не дружили, але коли говорять що - нибудь неприємне–часто брешуть.–Послухай, друг Вимикач–повторило Шибку для більшої переконливості.–Ти хоч знаєш, по кому зітхаєш, наївний? Ти хоч знаєш, що Лампочка без тебе жити не може?».

Вимикач дуже зрадів і злякався. Так завжди буває, коли справа стосується любові.

«Ти ж її король, її начальник, її проводир–Шибка навіть затремтіла від хвилювання. Коли хочеш зробити гидоту–теж хвилюєшся.–Якщо ти захочеш–вона світитиметься. Не захочеш–згасне.Було б твоє бажання–і вона блиматиме кожну секунду або не горіти зовсім. Що ти страждаєш? Вона–твоя слуга, підлеглий, рабиня. А ти по ній зітхаєш, дурник…»

Від здивування Вимикач пішов в себе–вимкнувся і негайно згасла Лампочка.

«Що ти мені сказав? Як ти можеш так називати її!» –вийшов з себе Вимикач, і Лампочка включилася. «Ну, переконався?» –радісно задеренчала Шибка. «Це правда, ти так залежиш від мене?» –запитав вимикач Лампочку, тому що закохані вірять тільки один одному.

«Правда–зітхнула Лампочка і ніби потьмяніла.–Тепер ти можеш робити зі мною, що хочеш. Тепер ти зрозумів, як я залежу від тебе, і любов перетвориться на рабство» .

«Ось так - те…А то зітхають тут, спати не дають» ,–дуже осоружно дзенькнула Шибка.

«Про що ти?–посміхнувся Вимикач.–Значить, насправді ми не далекі один від одного, і це усе обман?

Значить, ми пов'язані? Значить, самою долею уготовано нам бути разом. Тепер ми житимемо з тобою дуже щасливо: коли ти захочеш, тільки скажи мені–спалахнеш яскравим світлом. Втомишся–відпочиватимеш. Я стану захисником твого світла. І сторожем» .

«Ось дурень!» –вилаялася Шибка. Так часто буває: коли нічого сказати–лаються.

На цьому можна було б поставити точку, але якщо вже бути правдивим до кінця, потрібно додати: Лампочка ця ніколи не перегорала. Усі навкруги дивувалися:як неправдоподібно довго горить ця Лампочка. Все навкруги, напевно, просто не знали: цю Лампочку люблять…