Вивчаємо досвід децентралізації та роботу місцевих громад Польщі (день – 5)

Наступний день стажування у Ригліце був присвячений ознайомленню із роботою підрозділів уряду ґміни.

Пані Марта є керівником комунального відділу, що опікується водопостачанням, каналізацією, станом доріг, збиранням сміття та іншими господарськими питаннями ґміни. Вона нам розповіла про роботу відділу та відповіла на наші запитання, а їх було чимало.

Як ми дізналися, у відділі разом з нею працюють ще тільки дві жінки, одна з яких знаходиться у декретній відпустці. Ще у підпорядкуванні у пані Марти шестеро чоловіків, які виконують технічну роботу по ремонту, що не потребує складної техніки та особливих навичок, оскільки це обходиться дешевше ніж наймати підрядників. Уся інша робота виконується приватними підрядниками, робота яких оплачується урядом ґміни.

Подумати тільки, – дві жінки управляються із організацією усієї господарської роботи на території половини нашого середнього району, а скільки у нас адміністраторів, працівників, керівників і бухгалтерів комунальних підприємств, що понаутворені у кожному селі.

Вивезення сміття обходиться ґміні приблизно в 1 млн. zl на рік, але оскільки з 2011 року громадяни у Польщі мають забезпечувати збирання та вивіз свого сміття, фактично за рахунок коштів ґміни оплачується тільки вивезення сміття з публічних місць, усе інше оплачують мешканці.

Громадяни подають декларацію певної форми, у якій визначають те, чи будуть вони здавати сміття сортоване (папір/скло/пластик/інше), вартість вивезення якого складає 10 zl на місяць з людини, чи несортоване, вартість вивезення якого коштує 20 zl. Як зазначила пані Марта, оскільки з 12 тисяч жителів 2 тисячі у ґміні фактично не проживає (працюють і живуть у Тарнуві або за кордоном), то декларують і сплачують за вивезення сміття близько 10 тис. осіб, у разі якихось махінацій з боку жителів їх очікують з боку уряду ґміни серйозні штрафні санкції.

Сміття у місцевих жителів збирається 1-2 рази на місяць, також кілька разів на рік передбачається можливість вивезення нестандартних речей (старі дивани, шафи) та зелені (трава, листя). Відділ організує проведення тендеру, під час проведення якого визначається підприємство, яке буде займатися цим питанням. На тендері визначається і підприємство, яке прибирає і вивозить сміття з публічних місць (вулиці, площі, цвинтарі та ін.)

На території ґміни 45 км водопроводу та 90 км каналізації, якими також опікуються працівниці комунального відділу. За словами пані Марти 4 сусідні ґміни утворили комунальну спілку з метою залучення коштів Євросоюзу, оскільки разом вони мають більше шансів отримати значні кошти для інвестицій у інфраструктуру ґмін. Мешканці сплачують за користування водою за лічильником по 8 zl за кубометр, використання тієї ж води для технічних потреб коштує дешевше, для чого встановлюється додатковий лічильник в гаражі чи на городі.

Як ми дізналися, польське законодавство змушує споживачів або приєднуватися до каналізаційної мережі, або будувати власні очисні споруди чи забезпечувати зберігання та вивезення каналізаційних відходів. Для забезпечення цих потреб ґміна придбала спеціальну автомашину, вивезення цих відходів теж здійснюється за кошти громадян, при цьому черга замовлень на два місяці наперед. Приєднання до каналізаційної мережі здійснюється за кошти жителів, урядовці ґміни надають безкоштовну допомогу в оформленні документів. Так само допомагає ґміна з документами у тому разі, коли у громадян є бажання побудувати власну очисну станцію.

Скарбник пані Агнешка ознайомила нас із фінансовими аспектами діяльності ґміни, до неї теж було досить багато питань, на які вона надала докладні та компетентні відповіді.

Як нам стало відомо Ригліце належить до числа небагатих ґмін, це означає, що обсяги її власних доходів є недостатніми для самостійного фінансування потреб. Загальний бюджет ґміни у 2016 році складає близько 46 млн.zl, близько 50% бюджету складають державні дотації, ще 20-30% – субвенції з держбюджету на виконання завдань та доручень держави, і відповідно близько 20-30% – власні доходи.

Найбільшу частину власних доходів ґміни складають податок на доходи мешканців (до бюджету ґміни перераховується 39% цього податку) та локальні податки (податок на нерухомість, аграрний податок, плата за користування лісами), при цьому податок на доходи громадян сплачують також і пенсіонери. Більш «багатим» ґмінам, значні доходи яких перш за все обумовлюються за рахунок великих надходжень податку на доходи громадян та податку на нерухомість, державні дотації та субвенції не надаються.

Ось і розвінчано міф про те, що при децентралізації за польським досвідом більша частина видатків місцевих бюджетів мають забезпечуватися виключно за рахунок власних доходів.

Приблизно 12 млн.zl у бюджеті ґміни передбачено на фінансування соціальних програм, з яких близько 10 млн.zl забезпечується за рахунок бюджетних дотацій. Зокрема у ґміні Ригліце організовано діяльність будинку суспільної допомоги літнім людям, де вони можуть вдень проводити свій час, отримуючи медичні та інші види соціальних послуг, на що передбачено дофінансування у межах 2 тис. zl на кожну особу з бюджету ґміни.

У бюджеті ґміни поточного року заплановано близько 1,5 млн.zl на погашення кредитів, загальна сума непогашених кредитів складає приблизно 17 млн.zl і їх планується виплатити до 2029 року (самоврядування ґміни може брати кредити лише на фінансування дисбалансу, капітальних видатків та сплату попередніх кредитів).

Близько 4 млн.zl передбачено на фінансування комунальних витрат (вода, каналізація, вивіз сміття, охорона навколишнього середовища, дотримання чистоти на вулицях, утримання безпритульних тварин, вуличне освітлення та ін.).

На адміністративні витрати (оплату 35 працівників уряду, забезпечення роботи ради ґміни, комунальних послуг) передбачено близько 3,5 млн.zl, тобто менше 10% бюджету ґміни. Порівняйте це з нашими реаліями, коли у частини сільських рад 80-90% відсотків бюджету витрачається лише на зарплату самих працівників сільрад.

На фінансування ремонту доріг заплановано близько 1,5 млн.zl, при цьому, як нам пояснили ремонт повятових доріг теж здійснюється урядом ґміни, і оскільки коштів, що перераховуються повятом на це як правило не вистачає, то ремонт повятових доріг також дофінансовується за рахунок коштів ґміни. Коли ми розповіли, що в наших умовах підряди на ремонт сільських доріг розподіляються навіть не на рівні району (повяту), а на рівні області (воєводства), у наших польських колег очі були майже квадратні. І лише коли ми пояснили їм про те, яка «індустрія відкатів» існує у нашій дорожній галузі, логіка розподілу грошей згори-донизу стала наших колегам більш зрозумілою.

Найбільша сума видатків ґміни йде на освіту – 17 млн.zl, при цьому обсяг освітньої субвенції складає близько 11 млн.zl, тобто частина видатків на освіту фінансується за рахунок власних доходів ґміни. На території ґміни 3 великі школи, що поєднують дитсадок, початкову школу та гімназію, 1 окрема початкова школа, 1 дитячий садок та 3 невеличкі малокомплектні школи.

При цьому утримання малокомплектної школи, де навчається 50 дітей, обходиться приблизно в 1 млн.zl, але оскільки, як підкреслили наші польські колеги «закриття шкіл – складна соціальна справа», то уряд і депутати ґміни знаходять можливості для фінансування діяльності таких шкіл. Зокрема, передбачено фінансування роботи таких малокомплектних шкіл через спеціально утворені місцеві громадські об’єднання, яким уряд ґміни перераховує 50% коштів на утримання школи, а інші кошти забезпечуються за рахунок спонсорських коштів та інших надходжень. І якщо у державній школі, де вчителя працюють за спеціальною «картою вчителя», їхня зарплатня залежно від рівня кваліфікації складає 3-5 тис.zl, а навчальне навантаження не може перевищувати 25 годин на тиждень, то вчителя у такій малокомплектній школі отримують платню 2-2,5 тис.zl і працюють по 40 годин на тиждень.

А ось як виглядають місцеві освітні установи.

Так ось виглядає невеличка початкова школа із дошкільним навчальним закладом у м.Ригліце.

А це – найбільша з місцевих шкіл.

Поруч із школою будинок, у якому колись мешкав місцевий пан, зараз у ньому не дача мера чи якогось із олігархів, а місцева гімназія.

На території школи та гімназії історична пам’ятка – недавно відреставрована дерев’яна будівля комори-зерносховища, де, як нам розповіли, найближчим часом планується розмістити музейну експозицію.

А ось і місцеві школярі, подивіться – вони живуть у невеличкому містечку, а за нашими мірками просто у великому селі із 3-тисячним населенням, але вони дійсно нічим не обділені і для них забезпечені нормальні умови для життя і навчання.

Оскільки вже розмова пішла про заклади освіти у ґміні Ригліце варто розповісти про наше знайомство із звичайною сільською школою, яку ми мали можливість побачити у селі Любчі, хоч це відбулося вже наступного 6-го дня.

Як виявилося вічні пертурбації є характеристикою не лише української освіти. Як саркастично розповіли нам в уряді однієї з ґмін розділення шкіл на початкові та середні на практиці призводило до того, що директори двох шкіл, що знаходилися під одним дахом, не могли домовитися хто мав відповідати за прибирання сміття на подвір’ї. Не відомо у якому стані находиться процес реформації освіти Польщі, але у Любчі як бачимо на табличках зліва розміщуються і «Школа початкова», і «Публічна гімназія».

Знайомство із школою починається із знайомства із її директором. Директор школи пані Барбара виявилася дуже приємною та привітною людиною і одразу погодилася ознайомити нас із шкільними справами.

У школі навчаються 315 дітей, працюють 35 вчителів та 15 працівників.

Тривалість уроків традиційна – 45 хвилин: 1 урок – 8.00-8.45, 2 – 8.50-9.35, 3 – 9.45-10.30, 4 – 10.45-11.30, 5 – 11.45-12.30, 6 – 12.40-13.25, 7 – 13.30-14.15, 8 – 14.20-15.03 та 9 урок – 15.10-15.55, також передбачено проведення нульового уроку з 7.10 до 7.55 ранку.

Завуч звичайно має бути людиною досвідченою та авторитетною, саме такою людиною є пані Катаржина – віце-директор школи.

У вчительській як завжди робоча атмосфера і господарі при приході гостей одразу взялися наводити лад.

У шкільному коридорі в окремій шафці представлені шкільні досягнення.

Разом із стендами присвяченими видатним польським письменникам матеріали про учасників місцевого антикомуністичного руху. Пам'ять про борців за незалежність має прививатися з дитинства.

Окремий стенд присвячено участі школи у міжнародному проекті «Відкрити свій розум, змінити своє життя», що реалізується в рамках програми Євросоюзу «Erasmus+», направленої на підвищення якості європейської освіти, розвиток мобільності та культурних зв’язків. Місцеві школярі відвідали і продовжують спілкування із школярами Польщі, Хорватії, Німеччини, Португалії та Греції.

Поруч стенд із фото та програмами претендентів на посаду голови учнівського самоврядування, так що шкільне життя у Любчах впевнено йде своїм ходом.

Загалом всередині школи як і у інших місцях всюди чисто, акуратно, скромно та раціонально. Доволі цікавою знахідкою будівельників є відсутність плінтусів – у коридорах лінолеум наклеєно прямо на підлогу та стіни. Але при митті підлоги це мабуть доволі зручно.

Ось так проводяться заняття у малечі.

У більшості класів є мультимедійні проектори та екрани поруч із дошкою, а в деяких класах поруч із традиційними дошками – мультимедійні.

Нам продемонстрували користування мультимедійною дошкою у навчальному процесі. Але і тут ми вже не зовсім відсталі, навіть у нас у Кривоозерському районі така вже є. Правда поки ще одна і у школі в райцентрі, а тут кілька штук у звичайній сільській школі. Але все ж таки, як і мультимедійні проектори це вже для нас не дивина, а кількість – справа часу.

Приблизно так виглядає у кожному класі робоче місце вчителя, у школі відсутні паперові щоденники, оцінки учням вчитель виставляє одразу в електронній базі.

Ну а в комп’ютерному класі як завжди – діти, вчитель і комп’ютери, тобто так, як і повинно бути.

Коли ми заходили до спортивної зали пані директор зазначила, що спортзала в них маленька і вже дуже потребує ремонту. Ну, не знаю… щоб у нас в районі в усіх школах були такі маленькі потребуючі ремонту спортзали.

Наступний пункт нашої екскурсії – шкільна їдальня. Ніколи не знав, що коли ми школярами чи студентами називали їдальню «столовкою», то говорили польською мовою.

На кухні гостей не чекали і марафет спеціально не наводили, але мабуть і в санітарної інспекції, і у програми «Ревізор» зауважень було б небагато. Санітарні умови тут явно кращі ніж у нас у більшості дорогих ресторанів.

Обробка м’яса та овочів проводиться в окремих кімнатах.

Для харчування маленьких і старших школярів теж передбачені різні зали.

До речі харчування дітей у школі платне, як нам повідомили вартість одного обіду – 1,5 zl.

У одному з класів, як нам пояснили, зібралися дітки, які чекають на шкільний автобус, що має їх відвезти додому, або коли їх заберуть батьки. Діти не виглядають засмученими від чекання, за малечею доглядають досвідчені педагоги, і дорослішим теж є чим зайнятися.

А при бажанні можна весело провести час і на шкільному подвір’ї – поруч зі школою чудовий гральний майданчик.

Ось так виглядає звичайна сільська школа у «бідній» польській ґміні. Доречі у Ригліце школи також не мають власних автобусів, довоз дітей здійснюється приватними перевізниками за угодою з урядом ґміни.