Президентська гра. Робимо ставки
23.05.2016 12:20
У якові гру грає наш Президент? Чому мі два роки не можемо посунутись з мертвої точки у багатьох сферах життя, починаючи від питань корумпованості і закінчуючи будь - якою іншою сферою? Хто такий Президент і за що треба з нього питати? А грає він у гру «на виліт» , бо він–гравець.
Для качану давайте згадаємо дві речі. По - перше–мі живемо у країні з парламентсько - президентською формою правління, що має навести вас на думання, що Президент у нас в країні не головний. А по - другу, нам треба пригадати, як пан Яценюк опинився у премо’єрському кріслі, за яку він чіплявся як чорт за грішну душу. А опинився він там не випадково, а завдяки нам, бо його політична сила набрала на останніх виборах до Верховної Зради найбільший відсоток. Тобто українське суспільство надало йому усі важелі для отримання цієї посади.Добрі, так воно і сталося. Закріпившись у кабінеті міністрів, що мав зробити реформатор - камікадзе, до яких сам собі відносив Яценюк? Правильно–взяти до рук шашку, та рубати направо - наліво усіх, з ким він обіцяв боротись на Майдані. Ви таке побачили? Від і я–ні. Петро Олексійович виявився розумніший за Ющенком, та обрав позицію вичікування. Два роки знадобилось на ті, щоб Яценюк настільки втратив свій політичний капітал, що навіть для нього, страждаючого важкою формою нарциссізму, це стало зрозумілим. І головешці–сморід не став (принаймні поки що) відкритими політичними конкурентами. Формально, політична сила Яценюка стала заручником власних обіцянок Майдану і буде голосувати разом з БПП по найважливіших питаннях, хоча іноді, влаштовує справжній цирк, на кшталт тихий вимог, що сморід намагались висунути усім, щоб Яценюк пішов з поста премо’єра.
Порошенко досвідчений менеджер і добрі знає, як боротись з друзями - конкурентами. Отримавши власного премо’єра, лояльного міністра внутрішніх справ, якого постійно критикує такий політичний важкоатлет, як Саакашвілі, та тепер ще й кума - генерального прокурора, президентові буде важко розповідати про відповідальних за відсутність змін у державі. Я особисто не дуже поважаю пана Луценка як державного менеджера, бо бачив, як він керував МВС, але є у нього така здібність–шашкою махати, (принаймні, він так собі рекламував), що і потрібно, бо ніяк інакше вже не виправити тихий помилок, що скупчились за два останні роки. Запитий суспільства є на таку діяльність і суспільство це підтримає.
Так, Президент не має навіть тієї влади, якові мала Тимошенко під година свого премо’єрства, бо вона мала більшість у парламенті, власних міністрів і великі повноваження премо’єра, але, він до цього впевнено йде.Добрі це чи погано? Країна у стані війни на власній території не може бути демократичною апріорі. Таке саме і під годину критичних для майбутнього країни реформ і це доведено неодноразово історією успішних країн та їх лідерів. Чи маємо мі боятись узурпації влади? Не думаю. Країна у якій повно зброї на руках не має боятись диктатора, навпаки.
Отже, чекаємо на зміни. Тепер Президент має більше можливостей, означати і питати можна з нього. Чекаємо активно, а не так як у далекому 2005, коли після Першого Майдану усі сподівалися та вірили політикам. До речі, скоро наш Президент буде відмічати свій «екватор» президентського рядок, а це означає–пора готуватись до виборів, при цьому активно готуватись, бо це скоро. Я роблю ставку на ті, що мі будемо часто чути у ефірі прізвище генпрокурора Луценка, сподіваюсь не у зв’язку з рекламою елітних напоїв.
23 травня 2016 р. Плетенчук Д.В.#pletenchukclub