"Ложка лайна у бочці меду" : як в Миколаєві зустрічали міністра оборони Саламатина

В середу, 5 грудня, в Миколаїв приїжджав Дмитро Саламатин. Приїжджав він власне кажучи, вже раз четвертий за останні три місяці. Але, варто відмітити, для рядового николаевца візит міністра оборони, як правило, залишається практично непомітним. Ні переполоху комунальників, що терміново латають дороги і прибирають сміття, що скупчилося, ні перекритих доріг, ні вже тим більше пробок і купи міліціонерів, як це було під час приїзду президента Віктора Януковича і прем'єр - міністра Миколи Азарова.

Причиною приїзду Саламатина стало вручення 229 - й бригаді тактичної авіації формулярів до двох модернізованих штурмовиків Су - 25.

Прилетів на аеродром «Кульбакино» Саламатин на літаку ТУ - 134. І до нього відразу ж став під'їжджати трап.Усі завмерли в очікуванні міністра(все - таки не щодня міністри прилітають), журналісти приготували камери. Але тут стався конфуз: за пару метрів до літака трап затих. Реакція була миттєвою: декілька чоловіків в камуфляжі не розгубилися і підкотили трап вручну. З боку виглядало досить потішно: офіцери високих чинів штовхають трап, щоб спустити міністра практично з небес на грішну землю. Але, врешті-решт, не стрибати ж міністрові вниз: несолідно як - те і небезпечно. Як пояснив офіцер регіонального медіа - центру Міноборони Ярослав Чепурной, погані погодні умови і нечасте використання трапа привели до того, що сіли електричні акумулятори.

Командир 229 - й бригади тактичної авіації Володимир Помагайбо на моє питання, що ж все - таки сталося з трапом, відповів, що він замерзнув. Як «мобілка» на морозі.

- «Мобілка» на морозі у вас замерзає? Те ж саме і у нас.Просто трап злякався такої кількості людей. Все буває. Це залізо, і воно іноді ламається, - сказав Помогайбо.

Проте, побачивши мій живий інтерес до злощасного трапа, військовослужбовки почали запевняти мене, що не варто писати про цей інцидент, мовляв, навіщо псувати свято «ложкою лайна у бочці з медом» і навіть пригрозили, що мають право вилучити у мене флешку від фотоапарата.

Така реакція, з одного боку зрозуміла: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Старою технікою нікого вже не здивуєш, хоча міністр оборони, що розповідає про те, що «нам є чим гордитися» і яка заслуга в цьому президента, подібний інцидент міг би узяти на замітку. Адже, напевно, ще не усім ми можемо гордитися і є які - те погрішності в стані техніки, які треба виправляти.

Але ж подібну ситуацію наші військові могли сприйняти і з гумором, а не погрожувати відняти флешку у крихкої дівчини. Могли відреагувати так, як реагували закордонні високі чини на конфуз, який траплявся з президентами Грузії і США, коли вони, виходячи з літака, ударилися головою "об борт" літака(кожен окремо, звичайно ж).

Проте, мабуть, поняття «військовослужбовець» і «гумор» виявилися несумісними. Журналістів настійно попросили не ставити фото і відео інциденту, роблячи акцент на врученні формулярів і показових виступах льотчиків. Лише одно миколаївське видання опублікувало фото військовослужбовок, що штовхають трап.

Можливо, подібний інцидент не коштує того, щоб на нього звертали увагу. Але, на мою думку, зламаний трап в даному випадку є символічним. Це усього лише маленька доля тих великих проблем, які існують в українській армії і якщо на це не звертати увагу, то ніколи проблеми вирішуватися не будуть. Ситуація із забезпеченням житлом військовослужбовок сьогодні гнітюча, про фінансування української армії говорити не доводиться—у бюджеті на 2013 рік його скоротили до 16,2 мільярдів гривен. А кількість смертей в армії... Але про це вважають за краще мовчати. І, як дзеркало, цей десятихвилинний інцидент з трапом, який відображає до мозку кісток ще радянське мислення наших військових.

Так, у військових—дисципліна, образно кажучи, крок вліво, крок управо—розстріл.Мовляв, у нас все завжди за планом—звітно - паркетні покази техніки, зустрічі керівництва на вищому рівні. Все без сучка і без задирочки. А коли цей самий «сучок» раптом виникає, з ним спалахує і переполох, паніка, уся енергія спрямована на те, аби це ніхто не помітив.

Адже як так, такий серйозний захід, таке свято—нова техніка прибула, а тут таке? Що подумає міністр, якщо це з'явитися в ЗМІ? Адже з нього і з нашої армії усі сміятимуться! А ще не дай Бог, зарубіжні колеги побачать! Напевно, де - те так роздумували ті люди, які намагалися мені не дати фотографувати те, що відбувається. Знаєте, насправді в першу чергу, смішна ваша реакція. І саме те, як ви реагуєте в перші хвилини того, що відбувається, як ви поводитеся надалі стане визначальним чинником того, як поступить в тій або іншій ситуації співробітник засобів масової інформації...

Але ви праві, не повинно бути видно ваших помилок, про них не можна писати, говорити і показувати. Армія—занадто серйозна структура. Ніхто не повинен знати, що у нас їдять солдати в армії, чим вони займаються. Не можна говорити про дідівщину у військових частинах, про те, як срочники не витримують напруги і, не дай Бог, трапляється трагедія.

Не можна нікому сказати про те, що солдати у нас замість комунальників метуть листя, розчищають сніг, тягають декорації під час свят. Це дійсно соромно! Про це треба мовчати! Щоб все було красиво, чинно і благородно, як на картинці минулих років. Та ось тільки давно пора розплющити очі: цієї самої картинки вже не існує, а бачать її лише ті, хто боїться подивитися правді в очі...