Так, мені соромно

Так, в цьому внз є корупція. Як і у більшості інших університетів країни. Мені дивно, чому в редакцію миколаївських видань приходять ті, хто хоче захистити внз(добровільно або примусово, не так важливо), а ті, хто може засвідчити корупцію–мовчать.

Я відучилася там п'ять років. Моя спеціальність–історія і правознавство. Але я не знаю ні історії, ні права. Тому що від студентів в цьому внз ніхто нічого не вимагає. Безумовно, є викладачі, які дійсно учили, передавали свій досвід. Їм я вдячна. Але таких, на жаль, можна перерахувати на пальцях.

І так, я кілька разів платила за сесію. Правда, тільки за ті предмети, які нам не читали зовсім.Був у нас такий викладач, який на пари або не приходив, або розповідав нам всяку нісенітницю. Ми у кінці семестру скинулися по декілька гривен, і він поставив усім залік. Тому що нам здавати цей предмет(навіть не пам'ятаю, як називався, рівно, як і прізвище викладача), як і йому–приймати його - не було ніякого сенсу.

Але у більшості випадків я все - таки здавала все сама. Хоча була свідком того, як часто-густо іспити і заліки купувалися. Ніхто не вимагав хабарів. Але брали, рівно як і давали. Це обопільна проблема. І тут не знайти першопричину. Винні усі.

Хоча були і випадки здирства. Наприклад, після четвертого курсу наш декан викликав усіх бюджетників до себе в кабінет і говорив буквально таке: «Якщо ви хочете і на п'ятому курсі вчитися на бюджеті, принесіть туди - те і туди - те 400 гривен». Схема була продумана до дрібниць–не підкопаєшся. Але це ж нонсенс:враховуючи, що половина бюджетників мала червоні дипломи, їх просто не могли не прийняти на бюджет знову. Але практично усі, як вівці, пішли і заплатили. У моїй групі п'ять чоловік, включаючи мене, платити відмовилися. На бюджет прийняли усіх.

Були і креативні варіанти. Один викладач до кожної сесії випускав нову книгу. Залік отримати можна було, тільки купивши чергове видання. Причому не один екземпляр. Все було б нічого, якби книги були дійсно історичні. А так…писалися вони найчастіше самими ж студентами.

Чому я мовчала, поки вчилася? Напевно, тому що мені завжди вдавалося відстояти себе в таких ситуаціях. Тепер же, коли ця проблема піднялася на поверхню, відчуваю необхідність висловитися.

На свій сором, я ще і працювала в цьому університеті. І не де - нибудь, а в Агентстві іміджевої політики(!). Так, тепер мені соромно.Але спочатку я вірила в те, що не все в цьому університеті так погано. Помилилася. Не можна створити хороший імідж установі, яка прогнила зсередини.

П.С. Напевно, в інших внз Миколаєва ситуація не краща. Але я говорю тільки про те, що знаю особисто. Найжахливіше, що університет–це мініатюрна модель держави. У нашій країні все ось так. І усі про це знають. І усі мовчать. Соромно.