Чи можна без розуму і згоди вийти з кризи?

Дуже важко знайти у темній кімнаті чорну кішку, особливо, якщо її там немає.

Конфуцій

Ви коли - нибудь ловили чорну кішку у темній кімнаті?.

З розмови в тролейбусі

Криза стала повсякденністю. Невідворотною і всепоглинаючою. Загрозливою і пригнічуючою. Що вимотує і безперспективною.

Як ми в нього потрапили? Хто не утримав? Хто підштовхнув? Що ми самі зробили, щоб не опинитися у біді? І що не зробили, щоб в нім не опинитися? Але найголовніше– що робити зараз, на попелищі втрачених на­дежд нездійснених ілюзій і загрозливих очікувань? Куди рухатися? Звідки брати сили? Як і чим забезпечити своє особисте і громадське виживання? Як, вибираючись з однієї кризи, не опинитися в іншому, ще гіршому?

Десятки, сотні питань встають перед нами в цей скрутний час, і, як крижини у весняний льодохід, громадяться один на одного.

Ці питання вимагають бе­зотлагательного рішення, бо відставання і втрати з - за запізнення рішень і дій наростають лавиноподібно.

І хто на них, ці питання, відповість? Від­ветит правильно і своєчасно? Хто ці правильні і своєчасні відповіді здійснить в житті? Чи встигне до наступної кризи? І чи не викличе але­вый?

Але є серед них одне питання–засадничий, принциповий: що породжує і рухає кризу? Отримаємо ми на нього правильний і исчерпыва­ющий відповідь– переможемо цю кризу і не припустимо наступні. Не отримаємо– бу­дем тикатися зокрема, як сліпі котенята, а криза продовжуватиме вбивати наших людей, руйнувати природу, ламати економіку.

Криза буде калі­чить душі, тобто порушувати вищі закони Бога, закони Космосу, що саме по собі смертельно небезпечно для народу. А відповідь на нього проста, давно людству відомий і в побуті до болю очевидний, але як будь-яка проста і очевидна істина, ніким з нас доки не усвідомлений: усі біди людини йдуть від дурості.

Дурниці його власної і дурниці людей, від яких він непереборно залежить.

Можна сказати по - науч­ному: першопричиною і головною рушійною силою кризи будь-якої людини або співтовариства людей є дефіцит, або недостатність їх когнітивного, тобто пізнавального ресурсу(“cognitium”по - латині означає“пізнання”).

А якщо ширше і точніше, то і ще і когнитологического, і когнітивний - технологічного, що вимагає подальших пояснень. Але про це–у наступних роздумах. Ця істина має силу закону, тобто вірна завжди, у будь-яких умовах і при будь-кому йдучи­тельствах. Без виключень.

Фундаментальна як закон всесвітнього тяжіння : яблуко завжди падає вниз. Невблаганна, як закон підлості : бутерброд на до­віри завжди падає олією вниз. І чим дорожче килим, тим частіше це відбувається.

Итак, кінчик хвоста кішки у нас в руках - тепер ясно, що для усунення або відвертання кризи потрібно боротися саме з дурістю.

Тобто з дефіцитом когнітивного, а також когнитологического і когнітивний - технологічного ресурсу, а не з його наслідками.

Ну, а всяка боротьба вже вимагає знання предмета боротьби, щоб не потрапити під дію ще одного закону, цього разу– техніка безпеки : "Не влізай– уб'є"!

Бо розум слабкий, а дурість всесильна. Та і, як правило частенько агресивна.

Бо розум завжди обмежений, а дурість меж ніколи не мала і мати не буде. Її обмежувати потрібно. Акуратно. Але сильно.

І тому розбиратися з нею, поки що всесильною, дурістю потрібно "знявши капелюх", "на Ви" і "навшпиньках".

Саме тим, хто здатний без лихоманки, тверезо і розсудливо мис­лити хто сам зрозумів і визнав свою дурість і тим самим здолав перший, найважчий і найважливіший пізнавально - психологічний, тобто когнітивний, бар'єр у своєму житті–бар'єр власній неусвідомленій некомпетентності хто уміє рішуче, холоднокровно і безпечно діяти в кризовій обстановці, тобто обстановці швидких рішень з високою або неприпустимою ціною помилки і призначені ці роздуми.

Вільними роздуми названі тому, що і за формою, і по содер­жанию це має бути відверта і гостра розмова відверто, як цього вимагає предмет, ім'я якому– дурість.

Як мовиться, і що зараз ста­ло модно в зустрічах лідерів країн– без краваток! Щоб шию не тиснули і думку не давили.

Предмет зобов'язує– складний і найважливіший. І прямо скажемо– фундаментальнейший! Навколо якого–тільки навшпиньках. І не дихаючи.

І не до форми тут, і не до стилю, а встигнути б хоч коротко пізнати її, цієї дурості, природу, щоб, скориставшись цим знанням, негайно отримати перший потрібний результат: зупинити кризу.

Зупинити в самому його зародку. А потім, закріпившись на цьому п'ятачку успішного досвіду, розвинути наступле­ние, скоріше прогнати цю кризу і не накликати інший.

У цій розмові має бути один цензор– совість, одно ограниче­ние– безпека.

Безпека людини, міста, народу, країни, Землі, Всесвіту.

Має бути одна мета, одна Полярна зірка думки– виживання. Виживання, яке припускає розвиток. Розвиток людини, міста, наро­так, країни, Землі, Всесвіту. Тобто поліпшення і вдосконалення, а не деградацію і руйнування. Тобто гармонію, а не хаос. Тобто, врешті-решт - життя, а не смерть. Життя тіла, життя думки, життя духу!

Итак, до бар'єру, пани, а також товариші і панове! Битимемося з дурістю разом! Стоп!

Здається, цю саму кішку ми вже міцно тримаємо за хвіст. Разом! Ось в чому наш порятунок. І щастя. Гуртом адже можна, робить­ця, і батюшка бити. Та і тварини гуртом рятуються. Правда, тільки в одному випадку - якщо гурт міцний. Якщо мета–одна. Якщо немає розколу і ворожнечі. Ес­чи один за усіх і все за одного.

Словом, кажучи знову ж таки по - науковому, батюшці не минути лиха, якщо сини– команда. Як бачимо, згода між синами– це сила. Але сила доки дурнувата. Тому що після бійки обя­зательно встає питання: а чи не можна було того самого батюшку не бити. І по­том– били - те за що? Чи коштувало? Кому чого бракувало? Чи то батюшка був са­модур, чи то сини вкінець распохабились. А чи не можна було спочатку попро­бовать домовитися? Поставити один одному необразливі питання? Привести примі­ры? Зрозуміти один одного? Знайти загальне взаємовигідне для усіх рішення пробле­ми, порушувати яке кожному було б невигідно? Адже проблема - те все одно була, і навряд чи вона бійкою дозволилася. Навіть якщо сини і виявилися міцною командою. А батюшка - слабкіше.

І потім, що таке битие батюшка дружним гуртом синів? Типова криза сімейного масштабу. Ведучий до руйнування патріархальної сім'ї. Те, що кому - те в сім'ї не вистачило розуму, очевидно. Але ж не було і іншого що виключало б бійку. І гарантувало б майбутнє благополуччя сім'ї і кожного її члена. Не було згоди. Заснованого на розумі і на почуттях. На великодушності і відповідальності. На взаємній повазі і страху втратити один одного. На взаємних поступках заради спільного виживання. На усвідомленні того, що все– і батюшка, і сини– пливуть в одному човні. Човну, не дуже великому і міцному. Човну, і без того переобтяженою, щоб її ще і розгойдувати. А тим більше дірявити її в процесі бійки, що неодмінно і обов'язково при бійці злучає­ця!

Слава богу, здається тепер уже уся кішка, тобто дурість у наших руках! Выне­цьому - но ми її на сонечко і розглянемо поуважніше, як вона влаштована, на що вона здатна, як з нею поводитися. Погладимо її і придумаємо, як приу­чить її ловити мишей, тобто боротися з кризою спочатку в нашій комірці, а потім вже у сусідів. Сло­вом, розберемося в природі дурості і ворожнечі що викликають і рушійних кри­зис, а потім знайдемо закони розуму і згоди, цю кризу тих, що усувають і не допускають. Що усувають і не допускають кризу як у себе, так і у сусідів, як близьких, так і далеких, бо в мі­ре "все пов'язано зі всім".

І переможемо спочатку дурість, яка– це вже точно!–є зворотна сторона розуму - розуму, тобто інтелекту, або, що майже те ж саме–когнітивного ресурсу. А також ресурсу когнитологического.

Ну, і, неодмінно–когнітивний - технологічного ресурсу.Куди ж від нього подінешся? Як же без нього боротися з кризою?

Перемігши дурість, свою власну і дурість тих, від кого ми непереборно залежимо, ми введемо в наше життя закони розуму і згоди. Ось з ними - те ми з кризами і впораємося. З будь-ким. Місцевими і глобальними. Економічними і політичними. Фінансовими і екологічними. Словом, з усіма кризами, які руйнують наше сьогодення і майбутнє.

Відступати - те нікуди. За нами–саме життя. Життя наше власне і наших майбутніх поколінь. Доля рідної країни. Життя роду людського, нарешті. І тому нам залишається одно–тільки вперед! І тільки – за орденами!

З повагою і надією на професійну розмову

Стехин Петро Дмитрович

stekhinpdm@rambler.ru

050 824 62 58, 0512 37 32 67

м. Миколаїв