Адміністрація Порошенка відмовилася присвоїти звання Героя України справжньому Героєві

Серед прикладів видатної військової доблесті і відваги, які проявляють українці у війні з Росією, оборона Саур - Могили займає особливе місце. Це одна з найвідчайдушніших операцій, яку провели Збройні сили України. Проте не усіх Героїв, чому - те, Адміністрація Президента поспішає удостоїти звання Героя.

Увазі читачів пропонуємо пост головного редактора "Цензор.НІ" Юрія Бутусова, який пише на своїй сторінці в Facebook про невідомих героїв війни за незалежність України.

***

Висота 277 Саур - Могила стала знаменитою під час Другої світової війни - вона була ключовою позицією німецької оборони на "Миус - фронт", при її штурмі загинуло у повному складі декілька радянських дивізій. Висота зберегла своє стратегічне значення і в час російський - української війни. Прямий огляд в ясну погоду - до 40 кілометрів, а стовпи пилу від руху військових колон дозволяють виявляти супротивника на ще більшу дистанцію. Саме після зайняття Саур - Могили і устаткування там спостережливого поста російські артилерійські коригувальники зуміли фактично заблокувати усі пересування на дорогах і відрізувати від постачання 24 - ю, 72 - ю механізовані і 79 - ю аеромобільну бригади в секторі "Д".

Виведення військ було можливе тільки у разі захоплення Саур - Могили.Висота мала стратегічне значення для усієї обстановки на прикордонній ділянці фронту, і кращі загони російських і кавказьких найманців "ДНР" були кинуті на її оборону. Вони діяли при потужній вогневій підтримці російської артилерії, яка безкарно била по наших військах з території РФ, - висота знаходиться в зоні ураження. Висота прикривалася російській ППО - російські винищувачі патрулювали уздовж межі, і 24 липня збили над Саур - Могилою два українські штурмовики Су - 25.

Для забезпечення захоплення висоти українське командування уперше у війні застосувало найпотужніший засіб вогневої поразки на озброєнні ВСУ - 28 липня по висоті був завданий удару двома оперативно - тактичними ракетами "Точка - У" 19 - й ракетної бригади.

Підрозділи 51 - й механізованою, 25 - й легко - десантником і 95 - й аеромобільною бригад 28 липня зав'язали бої по захопленню висоти, але тільки 3 серпня нарешті повністю відбили висоту у російських найманців. Супротивник бився за висоту відчайдушно, і сил не щадив.

Проте утримати висоту було украй складно. Нагорі гори було всього декілька невеликих укриттів. А російська артилерія вела масований обстріл висоти і прицільно за допомогою беспилотников била по укриттях. Українські підрозділи займали гору, але утриматися під шквальним обстрілом було неймовірно важко. Село Петрівське біля підніжжя Саур - Могили було зайнято нашими підрозділами, але сама гора раз по раз оставлялась - постійний шквальний вогонь російської артилерії чергувався з атаками загонів російських і кавказьких найманців. Російські танки, снайпери, гранатометники били прямим наведенням.

Але командування Антитерористичною операцією прийняло рішення утримувати висоту - річ у тому, що російські колони на південному фронті знаходилися у полі зору спостерігачів з Саур - Могили, і завдавати їм вогневої поразки було можливо, тільки якщо вершина знаходиться в наших руках.

Командувач Антитерористичною операцією Віктор Муженко прийняв рішення: висоту узяти під контроль за всяку ціну. Забезпечити постійне спостереження і коригування артвогню по російських колонах, що прориваються, в прикордонному районі. Для виконання цього завдання був потрібний незвичайний командир, який залишиться в живих, який зуміє мотивувати бійців і організувати оборону і коригування вогню в смертельно небезпечних умовах, при величезній перевазі супротивника у вогневих засобах. І особисто Муженко прийняв рішення направити на Саур - Могилу командира, який був у нього в штабі і якому він абсолютно довіряв.

Цією людиною був полковник Ігор Гордийчук.

Учасник багатьох бойових спецоперацій на фронті був відомий багатьом в АТО як позивний "Сутінок".

Я поспілкувався з його товаришами по службі і бойовими товаришами, ознайомився з деякими матеріалами його біографії і бойової роботи.

Гордийчук Ігор Володимирович народився 12 листопада 1972 року в селі Зализныця Корецкого району Ривненской області.

Освіта:

Київський інститут Сухопутних військ.

Національна академія оборони України - факультет підготовки офіцерів оперативно - тактичного рівня (закінчив з "золотою медаллю").

Коледж сухопутних військ США в Карлайл, Пенсильванія за фахом "управління військовими частинами і з'єднаннями".

Вільно володіє іноземними мовами: англійською, німецькою, польською.Закінчив курс англійської мови для військовослужбовок у збройних силах Канади за стандартом STANAG 6001.

Східці військової кар'єри :

Від командира механізованого взводу до замкомандира танкового полку. Але його справжнім покликанням стали війська спецназ, куди він добився перекладу.

Став заступником командира бригади спеціального призначення в Изяславе.

Командир, створеного на базі бригади 8 - го полиця спеціального призначення - одній з кращих частин збройних сил України.

У травні - грудні 2010 року полковник Гордийчук був в службовому відрядженні у складі міжнародного контингенту в Республіці Афганістан.

Перший заступник начальника Національної академії оборони.

Начальник управління військової співпраці і миротворчих операцій Генерального штабу.

У квітні 2014 - го отримав призначення в Головний командний центр Міністерства оборони.

Брав активну участь у великій кількості бойових операцій українських військ спеціального призначення в ході Антитерористичної операції. Особисто очолював загони спецназ, виконуючи завдання глибинної розвідки далеко за лінією фронту.

Отримавши завдання від командувача АТО, Гордийчук не коливався, а відразу приступив до підготовки для виконання бойового завдання. Часу було трохи. Сил - теж.

Один з друзів Гордийчука, авторитетний командир спецназу, полковник К. сказав: "Важко підібрати слова, щоб в належній мірі оцінити вчинок Гордийчука і його групи. Ігор прекрасно розумів, що це квиток в один кінець. І шансів не повернутися з цього завдання значно більше, чим шансів вижити. Там було смертельно небезпечно.Але він як військова людина розуміла ключове значення Саур - Могили, і знав, що цей наказ необхідно виконати. "Сутінку" поступив наказ тримати оборону Саур - Могили за всяку ціну".

12 серпня розвідники Гордийчука у складі 14 чоловік з групи спеціального призначення "Крим" прорвалася на Саур - Могилу, узяли під контроль спостережний пункт на вершині, і приступили до виконання бойового завдання - коригування артвогню.

Як відмітив один з наших високопоставлених українських воєначальників П. : "Робота Гордийчука була результативною і робила великий вплив на усю обстановку на південному фланзі фронту. По виявлених колонах бойової техніки, які незаконно вторгалися на територію України, багаторазово завдавалися ударів артилерією, а також реактивними системами залпового вогню "Смерч" і оперативно - тактичними ракетними комплексами "Точка - У". Ефективність ударів розвідка оцінювала дуже високо.У нас не було в тому районі беспилотников, а російська ППО не дозволяла застосовувати авіацію. Дії групи Гордийчука замінювали ескадрилью розвідувальних літаків. Але наші літаки збивали - а ось Гордийчука з Саур - Могили збити не вдалося нікому".

Супротивник миттєво оцінив виниклу загрозу. Для знищення українського загону були притягнені великі сили російської артилерії і загони російських найманців з бронетехнікою.

Постійними шквальними артнальотами супротивника була виведена з ладу апаратура зв'язку "Пелена". Гордийчук продовжив коригування вогню по телефону. Зв'язок працював дуже погано, але в деяких точках гори можна було передавати дані по звичайному мобільнику.

Невеликий загін українських військ - звідний батальйонний - тактична група 51 - й механізованої бригади чисельністю як звичайна рота займала село Петрівське біля підніжжя Саур - Могили, але їх сил вистачало тільки для оборони і прикриття машин постачання, які іноді проривалися на Саур - Могилу. У Петрівському було джерело води.

Група Гордийчука знаходилося під постійним вогнем важкої артилерії, і майже щодня піхота супротивника штурмувала вершину.

Укриття рятували життя, але від близьких розривів бійці отримували поранення і особливо сильні контузії, які виводили людей з ладу. Гордийчук також неодноразово був контужений, але позицію не кидав, тільки іноді він відключався у бліндажі, але потім відновлювався.

Денні штурми іноді відбивалися за допомогою артилерійської підтримки, але нерідко тільки за допомогою стрілецької зброї і гранатометів.Найманці зробили також шість спроб захопити Саур - Могилу вночі. Захисники вершини витримали безліч боїв на ближній дистанції. Завдяки грамотно організованій обороні і рівню індивідуальної підготовки захисники несли мінімальні втрати.

Один з товаришів по службі Гордийчука полковник В. згадує: "Ми розуміли, наскільки відчайдушним було положення на Саур - Могилі. Гордийчук просив у нас тільки боєприпаси і пігулки від головного болю - тому що під постійним обстрілом артилерії усі захисники отримували у різному ступені контузії. Це було неймовірно. З 12 серпня загін Гордийчука майже без сну безперервно відбивав штурми або піддавався обстрілу важкою артилерією".

18 серпня стало очевидно, що межа людських можливостей є навіть у цих залізних людей. Бійцям на Саур - Могилі було потрібне підкріплення - хоч би щоб трохи поспати і відпочити.Завдання провести допомогу на Саур - Могилу отримав офіцер штабу високомобільних десантних військ полковник Петро Потехин. "Цензор.Ні" записав інтерв'ю з Потехиным, викладемо його найближчим часом в повному об'ємі. Обстановка загострилася - маленьку групу українських військ в Петрівському і на висоті 277 від найближчих українських позицій на той час відділяло понад 30 кілометрів території, контрольованої диверсійними групами супротивника. Обстановка в секторі "Д" вже давно вийшла з - під контролю командування АТО, супротивник мав в секторі анітрохи не менше сил і вогневих засобів.

На той час обстановка в секторі "Д" серйозно загострилася. У секторі для ведення бойових дій і прикриття межі на фронті в 100 кілометрів залишилося декілька слабких піхотних і артилерійських підрозділів, загальною чисельністю менше тисячі військовослужбовок, включаючи тиловиків, зв'язківців і ремонтників.Більшість доріг і вузлів комунікацій не контролювалися. Саур - Могила залишалася головною ареною битви - втрата висоти позбавляла українське командування інформації про обстановку в секторі і можливості вогневої дії. Поки Саур - Могила була в наших руках, маневр супротивника в прикордонному районі був скутий.

Потехин повів на Саур - Могилу групу з 8 бійців 25 - й легко - десантної бригади. Разом з ним на допомогу Гордийчуку пішла група з 17 добровольців - розвідників із складу 4 - й роти 42 - го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області під командуванням підполковника Олександра Мельниченка - позивний "Сокіл". Потехин віз також нову апаратуру зв'язку. І Мельниченко і Потехин прекрасно розуміли, що вони прямують туди, звідки майже немає шансів повернутися.Група "Сокола" складалася з добровольців, яких командування навіть не встигло включити до складу нової частини, - допомога "Сутінку" була потрібна негайно, і ті, хто викликався йти на смертельно небезпечне завдання, пішли у бій без яких - або папірців.

До них приєдналася група артилерійських коригувальників. На Саур - Могилу пішли тільки добровольці, яких добровільно на допомогу товаришам повели БМП 28, - й механізованої бригади і БТР 3 - го полиця спецназ.

Потехин провів підкріплення на Саур - Могилу, і Гордийчук здійснив ротацію - група "Крим" пішла. Але сам полковник залишився на вершині, і продовжував виконувати бойове завдання і повідомляти інформацію про супротивника.

Під час чергового масованого штурму 19 - го серпня полковник Потехин був важко поранений, загинув десантник Кандела…Поранених евакуювали. Гордийчук з Саур - Могили не йшов.Бійці 4 - й роти 42 - го батальйону Територіальної оборони Кіровоградської області під командуванням підполковника Олександра Мельниченка - позивний "Сокіл", допомогли утримати Саур - Могилу - вони теж стояли до кінця.

Десантник 25 - й бригади Денис Мищенко, що захищав Саур - Могилу, згадує про те, як билися наші воїни :

"У укриттях навколо гори, в полях навколо гори була велика кількість трупів бойовиків, знищених при відображенні атак на висоту. В околицях висоти було розкидано величезну кількість кинутого ними спорядження, зброї, боєприпасів. Під Саур - Могилою була мертва зона. Запах просто жахливий. У них не виходило нас узяти. І за це російська артилерія громила нас цілу добу. Це було пекло".

20 - го серпня після чергового артилерійського нальоту і атаки найманців знекровлені підрозділи 51 - й бригади самовільно покинули Петрівське.Апаратура зв'язку на вершині була знову виведена з ладу, зв'язок йшов по мобільниках. Проте чергові атаки піхоти захисниками висоти були відбиті.

З 20 - го серпня пограничний район по суті був вже зайнятий загонами російських найманців, що діють за підтримки російської артилерії. Захисники Саур - Могили знаходилися в повному оточенні - найближчі наші позиції були в 40 кілометрах. Проте загін українських спецназівців продовжував триматися.

Сержант Сергій Стегарь з 25 - й бригади, який також до кінця захищав Саур - Могилу, розповідає: "Гордийчук говорив нам: ви - десантники, ви повинні стояти до кінця. Ворог настає, все хто б'ється - все на передовій, а в тил біжать одні обосравшиеся. Ми не повинні розраховувати на допомогу - ми зобов'язані виконувати свій обов'язок. Крутий мужик".

23 серпня вдень російські війська почали наступ на Південному фронті в секторі "Д".24 - го уранці "Сутінок" продовжував передачу відомостей про численні колони російських військ, що наводнили район Саур - Могили. Але по переданих координатах наша артилерія вже не могла завдавати ударів - їй довелося відійти від Саур - Могили під ударами регулярних російських військ.

24 - го послідував черговий штурм висоти - знову били танки прямим наведенням, новий загін піхоти супротивника - кавказькі найманці, лізли на висоту. І знову штурм був відбитий з великими втратами для супротивника.

Постійні масовані артилерійські бомбардування Саур - Могили тривали - російські війська просто засипали висоту снарядами і ракетами.

Бійці говорили Гордийчуку, що утримання висоти в такому глибокому тилі супротивника, без артилерійської підтримки, недоцільно. Але "Сутінок" без наказу командувача АТО не мав наміру відступати.І групи спецназ "Крим", група "Сокола", група десантників 25 - й бригади продовжували виконувати бойове завдання.

Наказ на відхід з Саур - Могили поступив увечері 24 - го серпня. На той час стало ясно, що Саур - Могила знаходиться в щільному кільці - машина 3 - го полиця спецназ, яка прорвалася, щоб врятувати поранених, була розстріляна російськими найманцями в Петрівському. Один поранений - Іван Журавльов, потрапив в полон, інших поранених найманці убили. Загинув "Тренер" - Тимур Юлдашев, видатний український патріот з Луганська.

Вночі "Сутінок" дав наказ на відхід з Саур - Могили. Висота 277, що переорала, була залишена українськими воїнами після 12 діб безперервних боїв. Усі ці 12 діб під постійним вогнем ворога полковник Гордийчук не кидав зайняту позицію, незважаючи на поранення в руку і контузію.

"Сутінок" вів свою групу по ночах.Вони йшли до найближчих позицій українських військ - це була вже оточена на той момент російськими військами під Иловайском угрупування сектора "Б" генерала Хомчака, яка зайняла кругову оборону і відбила усі атаки російських частин.

Розвідникам вдалося потайно пройти по тилах супротивника близько 60 кілометрів і приєднатися до наших військ під Багатопіллям. Разом з усіма українськими частками вони пішли на прорив 29 - го серпня.

Згадує сержант Стегарь :

"Ми їхали в одній вантажівці. Гордийчук був в кабіні водія. Нас обстріляли несподівано, і тут же машина була накрита снарядами і мінами. Вибух стався в кузові, машина спалахнула. Ми вивалилися з палаючої машини, підійти на допомогу полковникові не могли - вогонь по дорозі був неймовірної щільності, потрібно було відповідати. І двері кабіни відкрилися, і Гордийчук сам вибрався з машини. Він виповз до нас сам. Ми його підібрали і зробили перев'язку.Рана була страшною - було неймовірне, що це мужик сам рухався з такою раною і намагався продовжувати бій. Великий осколок уразив потиличну частину, неприкриту каскою. Полковник намагався продовжувати командувати боєм, він навіть зривав пов'язку. Але незабаром від втрати крові він залишився без сил. Російські десантники узяли в полон мене, Гордийчука і ще декілька бійців. Полковник був без свідомості. Нас зібрали на полі, а Гордийчука вони кинули осторонь і не дозволяли надати йому допомогу. Сказали, мовляв, цей довго не протягне. Весь день полковник лежав сам, без якої - або допомоги і відходу, з однією тією пов'язкою, яку ми йому відразу наклали. Потім нас відвели. Коли я дізнався, що цей приголомшливий офіцер вижив, мене така гордість за нього узяла! Спасибі йому, в ці страшні дні він був для нас прикладом мужності".

Ігоря Гордийчука, що знаходився без свідомості, доставили в лікарню Мечникова в Дніпропетровську через дві доби після поранення машина "Червоного Хреста".

З 1 вересня - вже півтора місяці Ігор Гордийчук знаходиться в реанімації нейрохірургічного відділення. Кращі українські нейрохірурги намагаються поставити його на ноги. Але стан полковника залишається важким. Усі ці дні з ним майже невідступно знаходиться дружина Тетяна, дочка Марта…

За здоров'я "Сутінку" потрібно молитися.

За проявлені у боях мужність і героїзм, зразкове виконання військового обов'язку, полковник Ігор Володимирович Гордийчук представлений до вищої державної нагороди - звання Герой України.

Представлення до звання Герой України підтримав міністр оборони Валерій Гелетей.

Проте нагородний відділ Адміністрації президента вирішив інакше.

І Указом Президента України від 8 вересня 2014 року полковника Гордийчука нагородили орденом Богдана Хмельницького 3 - й міри.

Ігор Гордийчук воював не за ордени. Відмітити його подвиг належним чином необхідно не йому - необхідно усім нам. Це усій Україні потрібно знати і пам'ятати імена героїв, необхідно вивчати, як захищали вони нашу Батьківщину. Це історія і урок для майбутніх поколінь.

Більшість героїв оборони Саур - Могили взагалі не представлені до яких - або державним нагородам і військовим званням.

Тому прошу українське суспільство підтримати вимогу до Верховного Головнокомандувача затвердити представлення Міноборони і Генштабу на звання Герой України. Це буде чесно і справедливо. Не жалюгідним клеркам з АП можна вирішувати, хто яких нагород гідний - ця справа бойових товаришів, командирів, підлеглих. Ця справа кожного з нас.