Ми не воюємо

"Візьми для вашого Фонду, не хочу стояти осторонь. Ти краще знаєш, що треба робити". Не можу сказати, що я був уражений, але це було досить несподівано.

Адже далеко не усі українці здатні на таке. Останнім часом мої українські колеги - бізнесмени при зустрічі самі починають боязко розповідати, як вони допомагають АТО. Я нічого не запитую, і на лобі у мене не написано "я–твоя совість".Але вони чому - те вважають своїм боргом що - те розповісти, при цьому стверджують, що допомога свою просто не афішують, говорять украй невпевнено, очі опускають, суми не називають, а якщо і називають, то абсолютно очевидно, що суми ці нікчемно малі порівняно з сумами, які вони витрачають на роздачу гречки на виборах, чартерний переліт на курорт, подарунок друг друг, розважальний захід, полювання і навіть одяг. Мене, звичайно, хвалять, говорять, мовляв, молодець, але явно не щиро, і намагаються скоріше закінчити розговори попрощатися, поки я не попросив допомоги для нашого Фонду. Якщо ж мені надумається поставити питання, чи не хочуть допомогти трохи тій або іншій програмі Фонду для АТО, вони відразу згадують про невідкладну зустріч або терміновий дзвінок. Обіцяють самі передзвонити і не передзвонюють, а деякі і трубку потім не беруть. Зникають як ниндзи)).Пізніше, я знаходжу їх на фотографіях в соцсетях, що танцюючими на столах в пабах, лежать на пляжах на тлі найдорожчих готелів всього світу або що розтинають водые простори на красивих великих яхтах. Таких, на жаль, більшість.

Є, правда, такі, хто, навпаки, дзвонить сам, пропонує допомогу, взаємодію з програмами і проектами, які вони вже самі здійснюють. Таких украй мало.

Чому? На мій погляд, головних причин дві.

У - перших, тому, що ми "не воюємо". Ми не воюємо у себе в головах. Ми посилено робимо вигляд, що на Донбасі відбувається не війна, а АТО, і що вона вже закінчується або закінчилася, правда, незрозуміло чим. Ми робимо вигляд, що не розуміємо, що війну не можна просто закінчити, її можна хіба що ТИМЧАСОВО припинити. А взагалі війни або виграють, або програють. І третього не дано.

Чому ми виграли Велику Вітчизняну війну? Та тому, що на перемогу працювала уся країна. Тому, що "жирувати" під час війни було правилом поганого тону, та що говорити–за це судили. Тому, що уся країна працювала на перемогу. Не обов'язково на передовій. І старий, і молодий. Природно, це не стовідсоткова паралель, але сенс залишився. Я не говорю, що слід заборонити співати в караоке і закрити дискотеки, але кожен з нас, перш, ніж відпочити і повеселитися, повинен робити усе можливе для того, щоб ця війна закінчилася нашою перемогою.

Крім того, мені здається, що багато в чому це реакція громадян на дії влади. Ми ж усі бачимо, що самі представники нової (!) влади недостатньо пассионарны в захисті Батьківщини.Хто, як не вони, управління, що узяли штурвал, Україною у свої руки–як у центрі, так і на місцях–повинні подавати нам приклад своїми діями? Чому ж цього не відбувається? Чому знову боротьба за портфелі і посади? Чому інтриги? Де єдина, багаторазово обіцяна нам на Майдані, команда однодумців, яка приведе країну, спершу, до перемоги у війні, а потім вже і до економічного процвітання?

Три дні я провів разом з бійцями Нциональной Гвардії в АТО. Був і в таборах базування, і на різних блок постах, на передовій. Бої тривають, людей вбивають і нівечать, постійні артобстріли, фугаси на дорогах, нападу дрг і сераратистов - одинаків. При цьому інтерес як з боку журналістів, так і з боку наших керівників і депутатів до цих подій явно впав. Не їздять туди вже, як раніше, перед виборами. Воно і зрозуміло.Потрібно відпочити злітати після "важких випробувань" в теплі краї або по магазинах. Залишилися одні військові, для яких це робота і борг, і волонтери, які не кидають і ніколи не кинуть своїх підопічних військових. Так вони і виживають разом. В результаті–1000 загиблих за час перемир'я.

Повернувся в Харків, тут теж вибухи. Війна докочується і сюди. Ходити по вулицях або зайти в кафе стає небезпечно. Зате в Києві все добре", триває поділ сфер впливу і владних повноважень. І я навіть вже не уявляю, що повинно статися, щоб чиновники хоч ненадовго відволіклися від цього захоплюючого зайняття. Як виявилося, війна чиновника, навіть найвищого рівня, не дуже сильно вражає.

Я думаю, що чиновникам, представникам усієї величезної владної вертикалі–від АП і КМУ до райадміністрацій–пора перестати сумніватися і все - таки визнати, що йде війна.Пора припинити "переводити стрілки" один на одного, а почати кожний на своєму місці, своєю поведінкою подавати приклад, як повинен поводитися людина, що узяла на себе відповідальність керувати в такий складний час. Їм разом з силовиками пора припинити покращувати своє матеріальне становище і грабувати народ, а краще направити усі зусилля на викривання і упіймання диверсантів, що проводять теракти в наших містах. Вони усі мають бути зі своїм народом в цьому горі, більше того, вони мають бути попереду! І тоді кожен з них зможе запитати кожного з нас : "а що ти зробив для перемоги"? І перемога обов'язково буде. Я особисто в це ще вірю!

Всеволод Кожемяко, власник і генеральний директор компанії Агротрейд, основательблаготворительного фонду "Світ і порядок".