Біжіть. Звільніть місце іншим

Декілька років підряд намагаюся написати цей блог. Навіть починав кілька разів. До Другого Майдану подібна тема була для мене дуже сумною. Мені завжди було боляче дивитися, як мої друзі, товариші або просто знайомі залишають мою країну назавжди. Чого гріха таїти - у кінці дев'яностих і моя сім'я подумувала абсолютно серйозно стати канадцями. Кожного разу, після чергового від'їзду моїх друзів, мене охоплював смуток: що буде з цією країною, якщо усі найрозумніші, сильніші і красивіші залишають її. З ким мені будувати цю державу? Один раз навіть сам відговорював повернутися в Україну близької людини, розуміючи, що тут він нікому не потрібний як фахівець, а «там» він знайшов себе.

А потім знову стався Майдан. І я прозрів. Я побачив поруч стільки прекрасних, по - сьогоденню красивих, сміливих і сильних людей! І усі вони зібралися разом! Це був момент віри.Я зрозумів, що найцінніші громадяни моєї країни залишилися в ній. Вони тут і зараз своїми руками міняють її. Суспільство просто визрівало, заліковувало свої рани розчарування після першої спроби–я це на собі випробував. Так, з країни утекли професіонали, спортсмени і просто красуні (чим не професія?), але залишилися ті, хто здатний видертися у будь-якому агресивному середовищі. Вони нічим не гірші, швидше навпаки.

А потім почалася війна, і нові утікачі відправилися в дорогу. Я нормально до них відносився. Я розумів, що є люди, які просто не вважають цю країну своєю і тим більше цю війну. Я розумів, що кожен вільний вибирати–бігти або битися. Я розумів тих, хто усе життя пропрацював за кордоном. Але я не розумію тих, хто побіг під крильце до ворога. У інші країни, гаразд ще–у голові укладається. Ах так, це ж війна олігархів, а не народів і взагалі–вона громадянська.А ще вам потрібно сім'ї годувати, а ця країна вам нічого не дала.

Суки ви просто. І таких сук не поважають ні свої, ні чужі.

Я як - те запитав свого старого приятеля, як йому в Израиле живеться. На що він мені відповів з посмішкою: Як? Та нормально. Тут, в Україні, я–жид, там я–російський. Тільки ми з Ізраїлем не воюємо.

А там, в країні, яка на нас напала, вам доведеться говорити, що ви–російський, інакше будете–поганими хохлами. І так, зрадників скрізь не люблять і не поважають. А ви саме–зрадники.

Епілог: Говорять, коли хохол народився, єврей плакав. Отримуємо вигоду з ситуації: стало ясно, хто є хто.

04,09,15 Плетенчук Д.В. #pletenchukclub