Патріотизм - це не просто одягнута вишиванка, це ті, що у серці

Інтерв’ю одного з тихий, які на заклик Батьківщини з перших днів стали на її захист, яку журналіст районної газети «Кривоозерщина» узявши у мого доброго товариша і заступника голови райдержадміністрації Дмитра Попова напередодні Дня захисника України.

— Дмитро Дмитрович, Ви булі призвані по мобілізації у деру її хвилю. Минуло більше півтора року. За цей годину змінилася армія, змінилися люди. Як Ви сприйняли повістку до військкомату?

–Ті, що Росія, сусідня, колися дружня нам держава «ввічливо» , як зазначали самі росіяни, вторглася в нашу Батьківщину і розпочала агресію проти України, ніяк не вкладалося в голові.Враховуючи небезпеку прямого військового вторгнення в Україну і агресії в Криму, коли 17 березня був підписаний Указ про часткову мобілізацію, я розумів, що міні призвуть до війська. Вже через три дні у дверях своєї квартири я побачив повістку, яка була прикріплена скотчем. У міні не виникло питання наскільки законним було її вручення. Для міні це було не важливим, адже захищати свою країну–мій обов’язок. Я прибув до Центрального районного військкомату (м. Миколаїв), отримав мобілізаційний припис і чекав подальших наказів. 1 квітня у телефонному режимі міні сповістили, що наступного дня із розмовами я повинний прибути до РВК.

Мене доправили до військової частини, де я раніше проходивши службу. Приблизно через тиждень внутрішні війська булі реформовані у Національну гвардію. Тож я ставши нацгвардійцем із військовою спеціальністю–водій.

— А коли саме Ви проходили строкову військову службу?

—Пам’ятаю, ще змалечку у міні було дві мрії–отримати права водія та відслужити в армії. У лавах Збройних сил служивий мій дід, служивий мій батько. Це і для міні було принциповим. Я хотів пройти військовий гарт, відчути військову дисципліну, ну і статі справжнім чоловіком. Тому на військову кафедру не вступав, а по закінченню внз у 2005 - 2006 роках проходивши службу у внутрішніх військах у військовій частині Миколаєва. Сюди ж направили міні і по мобілізації.

–Які завдання Ви виконували під година служби у Національній гвардії.

—за 4 дні мобілізації до нашої частини призвали близько 1500 чоловік. Це булі люди різного віку, різного статку та соціальної приналежності. Ніхто не знав на скільки нас призвали. Чи те на 10 днів, чи на 45.Враховуючи розвиток подій у Криму, я відчував, що період нашої служби буде довгим. Мирні люди, які і подумати не могли, що у 21 столітті доведеться зі зброєю в руках воювати проти російського агресора, по - різному ставилися до умів служби. Бо служба на блокпостах серед поля і в спечу, і в холод, і в сніг, і в дощ, іноді без води і їжі стала для багатьох серйозним випробуванням. Адже умів не було ніяких. Набуті колися військові навички вже давно нами майже не використовувалися. Тай підготовка, якові нам проводили, мала б бути кращою. Харчувалися у встановлених шарах—поки одні закінчували сніданок, інші вже ставали в чергу за обідом. Але службу несли справно за графіком.

Хочу відзначити, що якісний стан нашої армії, зокрема, і Національної гвардії, де я служивий, за останній період виріс на очах. Все це вселяє надію і впевненість, що буде менше втрат, що мі переможемо.

Наша частина виконувала завдання по охороні стратегічних о’єктів Миколаївщини. Це булі під’їзди до Миколаєва із Херсонського напрямку, зі сторони Харкова та Дніпропетровська, охорона складів з боєприпасами та інше. Всі мі булі стрілками і зі зброєю несли службу на блокпостах. Так, я спочатку стояв на Галіцинівському блокпості, потім на блокпосту на Кірова. Нашим завданням на блокпостах була вогнева підтримка співробітників ДАІ, які мали законні права перевіряти транспортні засоби. Випадки булі різні : з автомобілів нерідко вилучали зброю, якові могли використати проти мирного населення у нашій області.

9 травня 2014 року я разом із своїми друзями отримав наказ їхати до Криму (це була вже окупована росіянами територія) для перевезення нашої техніки, якові «такий любимий’язно» віддавала нам Росія, спочатку загарбавши частину української території. На тій година ще не було оголошено антитерористичної операції, події на сході країни тільки розвивалися. Їдучи беззбройними на півострів, мі не знали, що нас там чекає. Кожен думав, чи зможе повернутися додому.

Протягом 5 днів мі, військовослужбовці із різних військових частин нашої держави, ремонтували та виводили техніку на українську територію. Адже російська сторона зібрала нам всі неробочі машини, бронетранспортери та інше, які тільки могли. Гнали техніку своїм ходом.

Пам’ятаю, приїхавши на підконтрольну Україні територію, полегшено зітхнули, адже булі вдома. У таких ситуаціях починаєш цінувати рідний дім і переосмислюєш багато розмов. Розумієш, що патріотизм—це не просто одягнута вишиванка та виконання українських пісень, це ті, що у серці спонукає тобі робити для своєї країни добрі, корисні справи, своїми вчинками підтверджувати любов до Батьківщини.

Хоч я не бравий участі у антитерористичній операції, але всі поставлені переді мною завдання виконував сумлінно. Адже кожен на своєму місці може принести користь своїй державі. Головешці, не бути байдужим.

–А Ваші однополчани, яких було спрямоване у зону бойових дій на сході України, що розповідали.

–Наші хлопці у зоні АТО побували у різних ситуаціях, багато з них не повернулися. Ті, що сморід зробили для України і нас з вами, не можна виміряти нічим…

У серпні минулого року наші бійці–мої товариші - потрапили в оточення. Аби зберегти життя особового складу, без зброї смороду перейшли кордон з Росією, адже офіційно Росія не була визнана країною агресором. Російські прикордонники, виписавши штраф, одразу передали наших хлопців до рук чеченців.А ті знущалися над ними…Деяких наших бійців невдовзі обміняли на російських десантників, інші перебували в полоні до лютого 2015 року, є й такі, які вважаються зниклими безвісти…

Коли мі зустрічали з полонитиму наших побратимів, офіцери розповідали, як над ними знущалися. Мі не могли їх обійняти, хлопці так булі понівечені, ребра поламані...

—Чим Ви займалися після демобілізації?

- Демобілізувався я 18 березня 2015 року. Вийшов на своє попереднє місце роботи на посаду начальника відділу еколого - освітньої роботи рекреаційного облаштую національного природнього парку «Білобережжя Святослава». Потім пішов у відпустку. Під година відпустки отримав пропозицію–посаду заступника голови Кривоозерської РДА. Тож 3 червня цього року я офіційно на цій посаді.

Мобілізація стала для міні неоціненним досвідом.Тож я намагаюся допомагати тим людям, які, як і я, служили Батьківщині, захищали її цілісність і незалежність. Звичайно, не можна допомогти всім і одразу. Але це моя робота і певні зобів’язання, які я виконую добросовісно.

Користуючись нагодою, хочу привітати кривоозерців, своїх однополчан, всіх, хто боронив і боронить нині нашу землю із святому Захисника України, яку не випадково святкується в день Покриву Божої Матері, яка завжди була захисницею українського війська ще з часів козацтва. Всім нам здоровий’я, мирного неба, щасливою долі на нашій українській землі. Впевнений, мі переможемо, адже захищаємо свою Батьківщину.

Наталія Белінська «Кривоозерщина»